Вулиця Без світання
- Автор: Усиченко Юрій Іванович
- Год: 1958
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Іван Соболь
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Вулиця Без світання». Краткое содержание книги:
Цінний документ вперто шукає іноземна розвідка. Працівники радянських органів безпеки довідуються про це. Перед ними поставлено завдання — не тільки знайти список зрадників батьківщини, але й піймати ворога, закинутого на нашу територію. Розпочинається запекла боротьба, сповнена різних несподіванок і небезпечних пригод, про які читач дізнається, прочитавши цю повість.
— Ходімо, — сказав Дима.
Носильник узяв речі Блеквуда. Пробуркотів:
— Чемодани ледве піднімеш. І що вони туди кладуть?
— Щоб тобі роботи завдати, — пожартував Дима, — за тисячі кілометрів залізо везе.
Піднялися на третій поверх, чергова дала постояльцеві ключ.
— Я вам потрібен? — спитав Дима, коли внесли чемодани і Блеквуд розмістився в новому житлі. — Хочу подивитись, як улаштувалися ваші супутники.
— Будь ласка, йдіть, — сказав Блеквуд. — Чекаю вас завтра о десятій.
— Добре, до побачення.
Дима вийшов.
Блеквуд замкнув за ним двері, зняв плащ, сів у потерте плюшове крісло і, не поспішаючи, з насолодою закурив.
Синій дим прозорою смугою тягнувся до щілини у кватирці. Блеквуд дивився на нього, але не бачив його — він щось обмірковував.
Наступного дня, точно в призначений час, Дима ввічливо постукав у двері до Блеквуда. Іноземець уже чекав його. Запропонував сісти, почастував запашною єгипетською сигаретою. Дима не курив, однак з цікавості взяв сигарету, затягнувся і, закашлявшись, кинув її в попільницю. Тимчасом Блеквуд пояснював мету свого приїзду в Радянський Союз.
— Я один з членів Всесвітньої сектантської ліги. Маю достаток, який дозволяє мені не турбуватися про насущний шматок хліба і повністю присвятити себе справам, що не дають прибутку тут, але сторицею окупаються там, — Блеквуд підвів очі до стелі.
«Ханжа, мабуть, — подумав Дима. — Скільки іноземців бачив, а такого вперше».
— Ліга уповноважила мене зібрати відомості про становище сектантів в Європі після спустошливої бурі, що пронеслася по землі. Я побував у Франції, в Італії, тепер приїхав до вас…
Дима слухав з професійно-чемним виразом обличчя. Справи іноземця цікавили його мало. Після сигарети дерло в горлі, хотілося кашляти.
— Я прошу нас допомогти мені зв'язатися з місцевими сектантськими організаціями. Вони, безперечно, є у вас, — закінчив Блеквуд.
— Не знаю, — відповів Дима, — ніколи не цікавився. Зробимо так. В облвиконкомі є спеціальний відділ, він, здається, називається «Відділом у справах релігійних культів». Підемо туди, і там нам дадуть необхідні відомості.
— З охотою, — погодився Блеквуд.
— … Навряд чи знайдеться тут для вас багато роботи, — ледь посміхаючись, сказав Блеквуду в облвиконкомі літній сивіючий чоловік з променистими очима. — Взагалі віруючих у нашій країні з кожним роком стає все менше, а сектантів — і поготів.
— Так, я чув, — кивнув Блеквуд, коли Дима переклав ці слова. — Атеїзм у вас робить дивовижні успіхи… Скільки молитовних домів у місті?
— Два. Євангелістів і «слуг сьомого дня».
— Де живе пресвітер євангелістів? Сподіваюсь, мені дозволять з ним зустрітися? В присутності перекладача, зрозуміло. Я не знаю російської мови.
— Ви можете зустрічатися з ким завгодно — в присутності перекладача і без нього. Адреса глави євангелістів, — працівник облвиконкому вийняв блокнот, знайшов потрібний запис, — Червонофлотська, шість, прізвище його Грошенков.
Блеквуд дбайливо записав адресу, прізвище. Підвівся. Потім, ніби згадавши, попросив через перекладача:
— Скажіть, будь ласка, ще й адресу керівника секти «слуг сьомого дня». Може, заїдемо і до нього.
Прохання його було виконано. Блеквуд так само дбайливо записав і цю адресу.
Автомобіль, найнятий Блеквудом на цілий день, чекав біля під'їзду. Незабаром іноземець і перекладач опинилися на тихій вулиці біля старенького похиленого будиночка, в якому жив пресвітер місцевих євангелістів.
Грошенков — не такий старий, як підтоптаний, з блідим обличчям хворого на хронічну виразку шлунка — особливого ентузіазму під час зустрічі з єдиновірцем не виявив. Але на запитання відповідав докладно і відверто, чесно признаючись, що в секту входять тільки старі люди, молоді там майже зовсім немає, та й взагалі кількість віруючих з року в рік зменшується. Грошенков говорив, дивлячись не на Блеквуда, а на Диму, неначе скаржився. З обличчя його не сходив кислий вираз, і Димі спало на думку, що всі євангелістські справи, мабуть, осточортіли Грошенкову і пресвітер займається ними лише в силу багаторічної звички.
Коли вийшли від Грошенкова, Блеквуд недбало глянув на годинник і сказав:
— Знаєте що, час іще є, давайте заїдемо до цього, як його… — розкрив записну книжечку, — Силаєв…
… Силаєв відрізнявся од Грошенкова як зовнішнім виглядом, так і поведінкою. Це був чоловік років сорока, зовсім лисий, з жіночою опасистою фігурою, гладкими щоками і круглими олов'яними очицями під зморшкуватим м'ясистим лобом. Він справляв враження особи нерозумної, але хитрої. Розмовляючи, дивився тільки на Блеквуда і взагалі поводився так, ніби перекладач був неживою річчю, якоюсь машиною, що автоматично виконує покладені на неї функції.