Орден Жовтого Дятла [Орден Жёлтого Дятла - uk]

Автор: Лобату Монтейру
Год: 1964
Язык: украинский
Год: Веселка
ISBN: 978-5-699-95766-8
Переводчик: В. М. Булат
Жанр: Сказки народов мира

Электронная книга - «Орден Жовтого Дятла [Орден Жёлтого Дятла - uk]». Краткое содержание книги:

Монтейру Лобату — уславлений дитячий письменник Бразілії. Його книжки відомі не тільки на батьківщині, але й у всій Латинській Америці. Вони виходять дедалі в нових виданнях, перекладаються дедалі в нових країнах.
В «Ордені Жовтого Дятла» переказано цілу низку дитячих творів письменника: «Казки тіточки Настасії», «Мисливські подвиги Педріньйо», «Записки Емілії», «Кирпа» тощо.
У хатинці бабусі Бенти живе Емілія, в неї багато друзів. Крім самої бабусі і куховарки тіточки Настасії, яка пошила Емілію з ганчірок, вона має приятелів дітей: хлопчика Педріньйо та дівчинку Кирпу. А ще в неї є такі дивні і незвичайні друзі, яких, напевне, ніхто на світі не має, — учений носоріг і чудовий зубний лікар Кандим, Жоан Уяви Собі, клоун Куку та Пустикозу. Дарма, що деякі герої зроблені з ганчір’я або кукурудзяного качана (у Бразілії сільські дітлахи часто граються такими ляльками), всі вони в письменника живі і діють у справжній Бразілії з її строкатими птахами, дивовижними звірами, пишними деревами, на яких ростуть різні смачні овочі.
Отож рушаймо до Будиночка Жовтого Дятла.
Переклав Володимир Булат
Малював Валентин Чернуха
Перекладено з видання:
Монтейру Лобату. Орден Желтого Дятла. Детгиз, Москва, 1961
Португальською мовою «Sítio do Picapau Amarelo» («Будиночок Жовтого Дятла») — це ціла серія з 23-х книжок, написаних з 1921 по 1947 рік. Російське видання — це скорочений переказ окремих епізодів деяких з цих книжок. Українське видання є перекладом російського.

Перейти на страницу:

Розділ шостий

Педріньйо

Врешті довгожданий день настав. Ще напередодні донна Бента одержала листа від Педріньйо, в якому було написано таке:

«Приїду шостого пошли на станцію бабуся гніду конячку не забудь прутик жовтий, який я повісив минулого літа за дверима в їдальні Кирпа знає. Хай вона мене зустрічає біля хвіртки і Емілію візьме у новому платті і Рабіко хай на хвості зав’яже бант і тітонька Настасія хай зварить каву з пампушками тільки смаженими вона знає моїми улюбленими.

Педріньйо».

Виконуючи вказівки, зазначені в листі, Кирпа прокинулася дуже рано, щоб підготуватися до зустрічі брата. Надягла на Емілію нове ситцеве плаття — червоне горошком, — а Рабіко зав’язала два банти — один на шиї, другий на хвості.

…І ось вже Педріньйо з’явився на дорозі, верхи на гнідому конику, веселий і засмаглий.

— Ура! — гукнула Кирпа, підбігаючи до брата і хапаючи коника за вуздечку. — Злізайте, сеньйоре, злізайте, мені треба вам розповісти так багато важливого.

Педріньйо зліз, обійняв сестру і не утримався від спокуси: зразу ж розчинив валізку з подарунками і дістав якийсь пакунок.

— А вгадай, що я тобі привіз! — сказав він, ховаючи пакунок за спиною.

— Я знаю, — сказала Кирпа, ні на мить не замислившись: — Ляльку, що плаче і заплющує та розплющує очі.

Педріньйо навіть засмутився:

— Ну як ти могла відгадати?

Кирпа засміялася:

— Подумаєш, як важко! Просто дівчатка розумніші за хлопчиків… тому і відгадала…

— Але хлопчики дужчі! — сказав Педріньйо і закачав рукав. — Подивись, які м’язи! Помацай, помацай, не бійся… У нас у школі гімнастика ого яка!

Інші подарунки повиймали тут же, в садку. Рабіко одержав новий бант на хвіст, шовковий, і об’їдки харчів, які Педріньйо брав у дорогу (цьому подарункові Рабіко особливо зрадів). Емілія одержала повний кухонний набір: маленьку плиту, каструльки, сковорідки і навіть качалку, щоб розкачувати тісто на пироги.

— А бабусі що ти привіз? — запитала Кирпа.

— Відгадай, коли ти така відгадниця!

— Я можу вгадати, що ти сам вибрав. А бабусин подарунок, напевно, вибирала тітка Антоніка…

Педріньйо знову здивувався: ця сестра, дарма що живе на селі, а розумніша за всіх міських дівчаток, слово честі!

— Так. Бабусин подарунок мати купувала. А ти мене навчиш відгадувати, гаразд, Кирпо?

Цієї миті на ганок вийшла донна Бента, і Педріньйо побіг до неї.

Незабаром усі вже зібралися в їдальні послухати міські новини. Тітонька Настасія принесла з собою полумисок з тістом, щоб не гаяти час, і ліпила пиріжки…

Того вечора лягли пізно. Педріньйо так багато повинен був розповісти про школу, про те, як там удома, про маму Антоніку, що лише об одинадцятій годині розійшлися по кімнатах. Зате і спали! Кирпі снилося місто, а Педріньйо снилися всі ті чудеса, про які йому встигла за день розказати Кирпа: Країна Прозорих Вод, Принц Срібна Рибка, донна Павучиха… Потім приснилась Емілія, яка не вгаваючи базікала, і Рабіко з новим шовковим бантом… А наприкінці приснилося, що він, Педріньйо, заснував у Будиночку Жовтого Дятла лицарський орден, ну, розумієте, як середньовічні лицарі, таке товариство, щоб усім чинити гуртом подвиги… На чолі, розуміється, він, Педріньйо. Решта — Кирпа, Емілія… А Рабіко прийняти? Коли Педріньйо вранці розповів Кирпі, їй так сподобалося, що відразу ж вирішили — їхня компанія так тепер і зватиметься: «Орден Жовтого Дятла».

— А Рабіко прийняти? — спитав Педріньйо.

— Прийняти, я гадаю. Він поступово виховається…

ЧАСТИНА ДРУГА

Маркіз де Рабіко

Розділ перший

Семеро поросят

Їх було семеро. Авжеж, ми всі знаємо, що «сім» — число чарівне, воно повторюється в казках та в прислів’ях, — тільки їх і справді було семеро, і всі руденькі, з біленькими плямами. Коли мати водила їх на прогулянку, то всі семеро чвалали за нею статечно, один за одним — хро, хро, хро…

Дні минали, поросятка росли, а як виростали, то потрапляли…

— До школи, я знаю!

— До школи, та тільки до пічної…

— Ой, яка шкода!

Ну безперечно. Життя поросяти незавидне… Бавиться собі на лужку, веселе, кругле, мов кулька. Донна Бента подивиться і скаже:

— Настасіє, наша сусідка Додока сьогодні з нами обідатиме. Я гадаю, ось той підійде! — і вкаже на бідолаху.

Негритянка прийде з коритом:

Перейти на страницу:

Сюжет

Атмосфера

Главный герой

Общее впечатление

Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)

Не работает?