![Орден Жовтого Дятла [Орден Жёлтого Дятла - uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/9/1/3/0/orden-zhovtogo-dyatla-orden-zhyoltogo-dyatla-uk-download.jpg)
Орден Жовтого Дятла [Орден Жёлтого Дятла - uk]
- Автор: Лобату Монтейру
- Год: 1964
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- ISBN: 978-5-699-95766-8
- Переводчик: В. М. Булат
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Орден Жовтого Дятла [Орден Жёлтого Дятла - uk]». Краткое содержание книги:
В «Ордені Жовтого Дятла» переказано цілу низку дитячих творів письменника: «Казки тіточки Настасії», «Мисливські подвиги Педріньйо», «Записки Емілії», «Кирпа» тощо.
У хатинці бабусі Бенти живе Емілія, в неї багато друзів. Крім самої бабусі і куховарки тіточки Настасії, яка пошила Емілію з ганчірок, вона має приятелів дітей: хлопчика Педріньйо та дівчинку Кирпу. А ще в неї є такі дивні і незвичайні друзі, яких, напевне, ніхто на світі не має, — учений носоріг і чудовий зубний лікар Кандим, Жоан Уяви Собі, клоун Куку та Пустикозу. Дарма, що деякі герої зроблені з ганчір’я або кукурудзяного качана (у Бразілії сільські дітлахи часто граються такими ляльками), всі вони в письменника живі і діють у справжній Бразілії з її строкатими птахами, дивовижними звірами, пишними деревами, на яких ростуть різні смачні овочі.
Отож рушаймо до Будиночка Жовтого Дятла.
Переклав Володимир Булат
Малював Валентин Чернуха
Перекладено з видання:
Монтейру Лобату. Орден Желтого Дятла. Детгиз, Москва, 1961
Португальською мовою «Sítio do Picapau Amarelo» («Будиночок Жовтого Дятла») — це ціла серія з 23-х книжок, написаних з 1921 по 1947 рік. Російське видання — це скорочений переказ окремих епізодів деяких з цих книжок. Українське видання є перекладом російського.
Емілія перша порушила зачарування.
— А хто навчив вас робити таку маретію, донно Павучихо? — запитала вона своїм рипучим голоском, непомітно торкнувшись подолу плаття.
— Фея Уява, — відповідала кравчиха.
— А якими ножицями ви її кроїте, сеньйоро?
— Ножицями Натхнення.
— А якою голкою ви її шиєте?
— Голкою Фантазії.
— А якими нитками?
— Нитками Сну.
— А… почому метр?
Кирпа тицьнула свою ляльку ліктем у бік:
— Мовчи, Еміліє! Рибки почують, що ти верзеш, і утечуть з плаття…
Не встигла Кирпа вимовити ці слова, як звідкись зовні дуже загриміло, і чийсь голос прокричав протягло:
— Кирпо-о, додому пора!..
Всі жителі морського царства так перелякалися, що враз зникли, немов якими чарами. Налетів вихор, підняв Кирпу разом з її лялькою і заніс із дна океану на берег струмочка, що протікав у глибині садка…
Кирпа схопилась і побігла додому. Побачивши її, донна Бента гукнула:
— Лусіє! У нас велика новина. Тепер тобі буде з ким гратися. А вгадай, хто до нас приїжджає?
— Принц Срібна Рибка? Атож, він мені обіцяв…
Донна Бента злякалась:
— Що з тобою, дівчинко, ти мариш?
— Майор Жаба? Та він, здається, не збирався.
— Який майор, яка жаба, боже! Приїжджає Педріньйо, мій внук, син твоєї тітки Антоніки, твій двоюрідний брат.
Кирпа застрибала з радощів:
— А коли він приїжджає?
— Цими днями. Прибери гарненько в кімнаті і не забудь випрати, чи що, оцю ляльку. Ну де це видано, щоб у великої дівчинки була така брудна лялька!
— Ну, вже я тут не винна, мабуть! — сказала Емілія, вперше розтуливши рота з тієї хвилини, як вони повернулися додому.
Донна Бента так перелякалася, що мало не впала зі свого низенького стільця з підпиляними ніжками. Обернувшись до кухні, вона тремтячим голосом покликала:
— Ідіть хутенько сюди, Настасіє! Погляньте, яка чудасія…
Негритянка з’явилася на порозі, витираючи руки об фартух:
— Чого вам, сеньйоро?
— Кирпина лялька розмовляє!
Негритянка добродушно всміхнулася своїми товстими губами:
— Хіба ж може вона розмовляти, що ви кажете! Такого зроду-віку не бувало. Кирпа ваша просто обманщиця та й годі.
— Сама ти обманщиця! — люто крикнула Емілія. — Розмовляю і розмовлятиму, от що! Раніше не розмовляла, тому що була німа, а лікар Качатко дав мені таку кульку, я проковтнула і почала розмовляти. І все життя розмовлятиму, зрозуміло?
Тітонька Настасія навіть рот роззявила:
— А й справді розмовляє, га, сеньйоро! Як людина, розмовляє! Хай бог милує! Кінець світу та й годі…
І добра негритянка притулилася до стіни, щоб не впасти.
Розділ п’ятий
Жабутикаба
Повернувшись додому з Країни Прозорих Вод, Кирпа ніяк не могла заспокоїтися. Щоночі бачила вона вві сні Принца Срібну Рибку, лікаря Слимака, донну Павучиху та інших своїх нових друзів.
І вона і Емілія усе згадували їх. Лялька розмовляла вже зовсім добре, але впертішоі істоти світ не бачив. Ані разу не сказала вона «лікар Слимак», а лише: «лікар Качка» або вже принаймні «лікар Качатко».
Кирпа сміялась: «Ну хто домовиться з цією навіженою!»
Донна Бента теж уподобала ляльку: вибрики Емілії, її безглузді і завжди несподівані химери дуже розважали бабусю. Вечорами вона брала Емілію на руки і розповідала їй казки й різні історії. О, ніхто так не любив слухати, як вперта маленька лялька! Цілий день вона канючила: «Розкажіть мені про цю шафу!» Або: «Яка це пташка щебече?.. А, зозуля? Розкажіть мені про зозулю!» Коли вона почула, що до них на все літо приїжджає Педріньйо, внук донни Бенти, то почала зразу ж просити, щоб їй розповіли про нього.
— Та за Педріньйо ще нічого розказувати, — відповідала донна Бента сміючись, — це хлопчик десяти років, він нікуди не виїжджав з дому, хіба що сюди, до нас, і тому ще нічого особливого не зробив і нічого особливого не бачив. Що ж про нього розказувати?