Носороги
- Автор: Йонеско Ежен
- Год: 1993
- Язык: украинский
- ISBN: 5-7715-0394-0
- Жанр: Другая драматургия
Электронная книга - «Носороги». Краткое содержание книги:
Логік (до Літнього Добродія). Я вам поясню, що таке силогізм.
Літній Добродій. Ой! Справді, силогізм!
Жан (до Беранже). Отямитись не можу! Це ж неприпустимо.
Беранже позіхає.
Логік (до Літнього Добродія). Силогізм складається з першого засновку, другого засновку та висновку.
Літній Добродій. Якого висновку?
Логік і Літній Добродій виходять.
Жан. Ні, таки не отямлюсь.
Беранже (до Жана). Воно й видно, що не можете отямитись. Це був носоріг, ну, звичайно, це був носоріг!.. Він уже далеко… далеко…
Жан. Але постривайте лишень… Де се видано? Носоріг, що гуляє собі містом, — це вас не дивує? Такого не можна дозволити!
Беранже позіхає.
Та ви хоч рота свого затуліть!..
Беранже. Аякже, ще б пак… Такого не можна дозволити. Це небезпечно. Я про це й не подумав. Не переймайтеся так, він до нас не дістане.
Жан. В міський уряд треба написати скаргу! Навіщо він узагалі в такому разі?
Беранже(позіхаючи, потім квапливо затуливши рота). Ох! Перепрошую… Можливо, носоріг утік із зоопарку!
Жан. Та вам і навстоячки щось сниться!
Беранже. Я ж сиджу.
Жан. Сидите чи стоїте, однаковісінько.
Беранже. Та проте є різниця.
Жан. Не про те йдеться.
Беранже. Але ж це ви кажете, що однаково, сидіти чи стояти…
Жан. Ви не так зрозуміли. Однаково, сидіти чи стояти, якщо ти спиш!
Беранже. Е… Так, я сплю… Життя — це сон.
Жан (ведучи далі).… Оце і є той сон, коли ви кажете, що носоріг утік із зоопарку…
Беранже. Я сказав: можливо…
Жан (ведучи далі).… бо відтоді, як звірі видохли від чуми, в нашому місті вже немає зоопарку… І вже дуже давно…
Беранже (так само байдуже). Тоді, може, з цирку прийшов?
Жан. Про який ще ви цирк говорите?
Беранже. Не знаю… може, якийсь мандрівний.
Жан. Ви добре знаєте, що мерія заборонила всіляким волоцюгам заходити на територію комуни… Ми ще малі були, а вони вже не їздили.
Беранже (намагаючись не позіхнути, проте марно). То, може, він відтоді ховався десь поблизу в лісовому болоті?
Жан (здіймаючи руки до неба). Болото! Болото! Бідолаха, горілчані випарки таки стуманили вас.
Беранже (простосердо). Воно так… І досі відригуються…
Жан. Таж у вас мозок від них закрутився. Де ви бачили те болото поблизу? На нашу провінцію всі кажуть «мала Кастілія», така вона суха!
Беранже (роздратовано й досить утомлено). Що я знаю? Може, він ховався під каменем?.. А може, звив собі гніздо на сухій гілляці?
Жан. Якщо маєте себе за дотепника, то знайте, що помиляєтесь! Та ви зануда із… Із своїми парадоксами! Та з вами й говорити серйозно не можна!
Беранже. Сьогодні, лише сьогодні… Через те… бо я… (Непевним рухом показує на голову).
Жан. Сьогодні, як і завжди!
Беранже. Ні, не так, як завжди.
Жан. Та ваші дотепи анічого не варті!
Беранже. Я аж ніяк не претендую…
Жан (уриваючи його). Я не люблю, коли мене дурять!
Беранже (приклавши руку до серця). Любий мій Жане, я такого б собі ніколи не дозволив…
Жан (уриваючи його). Любий мій Беранже, ви собі вже дозволили…
Беранже. Ні, аж ніяк, я собі такого не дозволяв.
Жан. Та ви й зараз собі дозволяєте!
Беранже. Як ви можете думати…
Жан (уриваючи його). Я думаю те, що є.
Беранже. Запевняю вас…
Жан (уриваючи його). Що ви голову мені морочите?
Беранже. Який же ви упертюх!
Жан. Та я ще, по-вашому, й віслюк. Самі бачите, ви ображаєте мене.