Ходіння по муках

Позитивні ідеали автор роману зв’язує з своїми улюбленими героями — сестрами Катериною і Дашею Булавіними, інженером Іваном Телєгіним, офіцером Вадимом Рощиним; це вони повинні протистояти аморальній і деградуючій буржуазній інтелігенції. Від зіткнення з загниваючим світом вони ще не встигли розбеститись, зуміли зберегти цілісність натури, щирість почуттів, людяність, глибоку любов до вітчизни. З неприхованою симпатією і тривогою стежить художник за їх шуканнями і переживаннями, зворушливим і вірним коханням.

Найбільш поетичні образи — Даша і Телєгін; їх взаємини описані з особливим емоційним піднесенням, задушевним ліризмом. У царстві розпусти, моральних збочень, нещирості вони — промінь справжньої людяності, щиросердості, духовного здоров’я і чистоти. Стурбовано спостерігаючи за тим, якими спокусами зустрічає цих ніжних і недосвідчених людей підступний світ столичних декадентських салонів, ми зрештою порадуємося за них: яке щастя, що вони знаходять одне одного, що зміцнять свої душі великим коханням, підуть з ним через випробування війни і революції, щоб злитись з народом, знайти оновлену вітчизну. Свої уявлення про незіпсовану інтелігентність і про красу людських відносин, про близький до глибинних першооснов народного життя російський характер письменник втілив насамперед у ці художньо досконалі і правдиві образи.

Літературознавці не без підстав пояснюють життєву достовірність і переконливість образів головних героїв роману тим, що автор при їх створенні широко використав реальний життєвий матеріал, що Телєгін і Рощин немало увібрали в себе від роздумів і настроїв самого письменника, що прообразами Каті і Даші стали дружина О. Толстого Н. В. Крандієвська — їй присвячено роман — та її сестра. Дійсно, талановито індивідуалізувавши образи, письменник у той же час ніби поділив між Телєгіним і Рощиним свої сподівання і сумніви, політичні пристрасті і болісні помилки. У думках і вчинках цих героїв відбивається така ж політична наївність і упередженість до більшовицьких ідей, які характерні були для самого письменника періоду створення роману, вони висловлюють думки, дуже близькі до думок О. Толстого, що були висловлені ним у статтях, нарисах, листах 1917–1920 років. Рощин і Телєгін неспроможні розібратися у смислі подій, збагнути історичну закономірність і велич соціалістичної революції. Болісні їх ходіння по муках, пошуки свого місця у житті, бо їм здається, що гине у руїні, у стихії батьківщина, а вони безсилі зарадити горю. Ось офіцер Рощин приїздить з фронту і повідомляв друзям, що солдати не хочуть більше воювать, армія розповзається. «Батьківщини у нас з вами більше нема, — є місце, де була наша батьківщина… Велика Росія перестала існувати з тої хвилини, коли народ кинув зброю… Велика Росія тепер — гній під оранку…» У первісному тексті роману Рощин зображався як принциповий і активний ворог більшовиків. У розмові з Катериною він називав штаб більшовиків «зміїним гніздом», погрожував зліквідувати його. Не проявляв такої рішучої ворожості, але не розумів і не приймав ідей більшовиків і Телєгін, якого робітники вважали демократом і «своїм». У нових редакціях письменник звільняє своїх героїв від такої антибільшовицької закінченості, знімає епізоди, які закривали їм шлях до ідейної перебудови у майбутньому.