Прощавай, рудий кіт
- Автор: Унт Маті
- Язык: украинский
- Переводчик: Алевтина Спрогіс
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Прощавай, рудий кіт». Краткое содержание книги:
Маті Унт назвав свій твір «наївним романом». І справді, на перший погляд він ніби наївний. Але саме ця «наївність» чудово передає характерне для молодої людини сприйняття світу — свіже, безпосереднє, щире. «Наївний роман» дуже швидко став однією з улюблених в Естонії книжок для підлітків. У виданні 1967 року, звертаючись до читачів, Маті Унт пише: «Готуючи нове видання «Рудого кота», я зробив деякі виправлення, бо альманах «Тіпа-Тапа» вийшов ще 1963 року, тобто давненько, і «наївність» роману тепер видалася мені занадто вже наївною. Але разом з тим я знаю, що перероблений в аспекті 1967 року, роман досить багато втратив би. Тому я обмежився переважно скороченням, а також замінив деякі надто великі «наївності» на менші. Сподіваюся, я не засмутив цим прихильників наївності і загальна наївність усе-таки, лишилась».
«Прощавай, рудий кіт» — це художня сповідь молодої людини! нашого часу, юнака, котрий чесно заявляє, що в людині він ставить найвище, яким хоче бути сам, сміливо виступає проти міщанства в усіх його проявах.
В цьому найбільша цінність «наївного роману» Маті Унт.
— Спершу треба закінчити це поле…
— Машина! Вставайте! — крикнула несподівано, так, що всі аж здригнулися, Еда і кинула великим кукурудзяним качаном у Тійта.
Справді під'їхала машина. Дорогою Аарне все ще думав про Еду.
Увечері на руках від роботи виступила кров.
— Хлопці, ходімо по яблука! — запропонувала ввечері Хельві, коли Корнель вийшов з кімнати.
— Ходімо!
Це було прекрасно.
Вони пішли вп'ятьох: Хельві, Еда, Анне, Харрі і Аарне.
Ніч видалась місячна.
— Цікаво, чи є десь собака? — запитав Аарне.
— Не знаю, мабуть, там… — Хельві рукою показала на ворота дикого саду.
Земля була тепла і волога.
Тихо.
На гілках шелестіло пожовкле листя. Десь далеко гавкав собака. Більше ніде нічого. Осіннє село спало.
Раптом вони попали у зарослі лісової малини.
— Обійдемо! Йдіть з цього боку! — зашепотів Харрі
Аарне заліз у кущі і одразу загубив усіх з очей. Відхилив гілки, виглянув обережно, озирнувся.
— Кого ти шукаєш, чи не мене? — почувся зовсім близько стишений голос Еди. Місяць зайшов за хмари, і Аарне не бачив обличчя дівчини.
— Де всі наші?
Еда знизала плечима.
— Я не знаю, сама шукаю… Виходь звідти, — мовила вона серйозно і, взявши Аарне за руку, потягла вліво. Приємно тримати Еду за руку.
— Ну йди ж!
Затріщало гілля, і тоді десь зовсім поруч загавкав собака. Еда і Аарне кралися в глиб саду, спотикаючись об якесь груддя і коріння. Вони зовсім забули про своїх трьох супутників. Собака сердито гавкав. Рука Еди була все ще в руці Аарне. Еда й не намагалася її вивільнити.
Вони зупинились і прислухались. Собака гавкнув ще кілька разів і замовк. І тоді стало зовсім-зовсім тихо.
— Т-с-с…
Більше ніде нічого…
З-за хмар знову визирнув місяць. Аарне помітив, що він стоїть зовсім поруч з Едою, і відчув на своєму обличчі уривчасте дихання дівчини, побачив її великі карі очі. Він розумів, що треба щось сказати, і не знаходив потрібних слів. Але сказати треба зараз же, цієї миті…
— Едо… Ти гарна дівчина…
Він наблизив своє обличчя до Еди і раптом виразно, побачив її очі, губи, все обличчя…
Хто не звідав самотності, той не зрозумів мене. Це вітер скидає не листя з дерев, а мої думки. Це не старий сад з старими яблунями, а переповнена теплої темряви річка, куди можу опустити і вимити руки.
— Облиш! — суворо мовила Еда і відсторонилась.
Аарне відчув, що червоніє.
— Чому? — спитав і тої ж миті зрозумів, як наївно прозвучало це запитання.
Еда опустила голову.
— Аарне…
— Що?
— Зрозумій, я не можу тобі цього сказати… Будь розумником. Добре?
Аарне не встиг і рота розкрити, як Еда перестрибнула через купу хмизу і кинулась до хати. Мить минула. Еда знову стала Едою. Лукавим поглядом зиркнула на Аарі й побігла по нічному саду.
Загавкали собаки. У дверях Еду зустріла Кріста.
— Де ви так довго були? Всі давно повернулися, ми за вас вже хвилювалися…
Вони зайшли до кімнати. Еда мотнула головою, витрушуючи з волосся листя.
На столі лежало кілька яблук.
— Так мало? — запитала Еда.
— Яблуньки молоді, ми не хотіли їх псувати… Це все, що Хельві напхала у свої тренувальні шаровари. А ви, здається, прийшли зовсім з порожніми руками!
Аарне здвигнув плечима і ліг.
Сонний Іво розплющив очі і сказав:
— Хтозна, що вони там робили… Подивіться на Еду і Аарне. Бідний Аарне… Едо, і тобі не соромно, га?
Далі говорити він не міг, бо Еда кинула на нього цілу купу одягу і сама сіла зверху. Почався загальній гармидер. Летіли подушки, черевики, все, що попадало до рук. Звільнившись, Іво мовив:
— З глузду з'їхала!
Але це було сказано без зла. Всі знали Еду, і ніхто не ображався на неї. Навіть Аарне. Він був задоволений, що зчинилася ця метушня, пилюка від якої ще й досі літала в повітрі. Якби не це, він не наважився б дивитись на Еду.
Вночі Іво і Віктор говорили про містичні аеродроми в Африці. Дівчата не спали і слухали їх.
Опівночі за вікном виплив великий круглий місяць. У кімнаті пахло соломою і парфумами.
ФІЛОСОФСЬКИЙ ДЕНЬ
Наступного дня закінчили роботу на кукурудзяному полі й почали копати картоплю. Дощило. Грязюка налипала на чоботи, і ноги важко було відірвати од землі. Увечері Андо і Аарне йшли додому берегом озера. З одного боку — сіра вода, з другого — ліс, під ногами жовтий пісок.