Прощавай, рудий кіт
- Автор: Унт Маті
- Язык: украинский
- Переводчик: Алевтина Спрогіс
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Прощавай, рудий кіт». Краткое содержание книги:
Маті Унт назвав свій твір «наївним романом». І справді, на перший погляд він ніби наївний. Але саме ця «наївність» чудово передає характерне для молодої людини сприйняття світу — свіже, безпосереднє, щире. «Наївний роман» дуже швидко став однією з улюблених в Естонії книжок для підлітків. У виданні 1967 року, звертаючись до читачів, Маті Унт пише: «Готуючи нове видання «Рудого кота», я зробив деякі виправлення, бо альманах «Тіпа-Тапа» вийшов ще 1963 року, тобто давненько, і «наївність» роману тепер видалася мені занадто вже наївною. Але разом з тим я знаю, що перероблений в аспекті 1967 року, роман досить багато втратив би. Тому я обмежився переважно скороченням, а також замінив деякі надто великі «наївності» на менші. Сподіваюся, я не засмутив цим прихильників наївності і загальна наївність усе-таки, лишилась».
«Прощавай, рудий кіт» — це художня сповідь молодої людини! нашого часу, юнака, котрий чесно заявляє, що в людині він ставить найвище, яким хоче бути сам, сміливо виступає проти міщанства в усіх його проявах.
В цьому найбільша цінність «наївного роману» Маті Унт.
— Ходімо.
Багато про що вони говорили того вечора. Було легко і весело, ніяких турбот, крім одної: знову ця школа.
Канікули скінчилися. Індрек почав співати, проте Аарне чомусь не приєднався до нього.
Увечері знову занегодилося. Цілу ніч у вікно тарабанив дощ.
А над ранок прояснилось, і бантики у косичках першокласниць не намокли.
ПЕРШИЙ ШКІЛЬНИЙ ДЕНЬ
У цей день школа пахне вапном і фарбою, всі засмаглі, всюди ясні, радісні очі.
В актовому залі відбувалась урочиста частина. Виступали з промовами вчителі, говорили про завдання, що стоять перед випускниками. А надворі було ще зовсім літо; сонце зазирало у вікна залу і гріло ніжно й заколисуюче. Важко було зосередитись. Виступав учитель Корнель, класний керівник Аарне.
— Кожне нове покоління приносить з собою щось нове, і кожне покоління, що відходить, забирає з собою щось погане. І ніколи світ не стане настільки досконалим, щоб до нього не можна було щось добре додати і взяти від нього щось погане. Кожен має знати своє місце у житті, робити щось добре, тільки тоді він буде людиною.
Він сказав ще багато гарних, теплих слів. Аарне дивився на своїх друзів.
Хвилясте волосся Андо було скуйовджене, занадто великий рот надавав обличчю впертого й злого виразу. Андо був скептик і математик.
Індрек у яскравій, здалеку помітній блузі легковажно всміхався. У нього завжди хороший настрій, він був один із тих, про кого кажуть: народився під щасливою зіркою.
Крім цих двох вірних друзів, тут сиділо ще багато цікавих хлопців.
Іво. Харрі. Віктор. Тійт.
Були тут і чудові дівчата.
Карін, Лійві, Хельві, Айне, Анне. Прямо проти Аарне сиділа Еда. Хлопець дивився на її світле волосся і на засмаглі коліна, що виглядали з-під грубої чорної сукні.
Еда… Все, що сталося торік весною, тепер уже минуло.
Ця історія може видатися декому дивною і несподіваною, але скільки в ній романтики. Проте шкільна педрада дивиться на цю романтику зовсім недобрим поглядом. Вчителі вбачають у романтиці кричущу аморальність, за яку треба суворо карати. Може, все це було по-дитячому… За літо Аарне подорослішав і розумів деякі речі зовсім по-іншому…
Тоді ще в їхньому класі вчився Мартін, котрий тепер розгулює по місту справжнім дженджиком. Казали, що він працює, але ніхто не знав, де саме. В усякому разі у нього була машина. І одного весняного суботнього вечора вона виїхала з Тарту. У машині сиділи Хельві, Еда, Харрі, Аарне і, звісно, Мартін. Це була безглузда ідея; пізніше жоден з них не міг пояснити мету цієї поїздки.
У Пярну сезон ще не розпочався. Вітер здіймав на вулицях пісок, море було зеленкувате і холодне.
Увечері вони пішли до ресторану «Балтика». В їхніх бадьористих рухах, у всьому поводженні відчувалося бажання скуштувати заборонений плід. Оркестр грав заяложені мелодії… Ще вранці Мартін сказав:
— Наберемося в дим сьогодні.
Дженджик, що хотів набратися в дим, мабуть, сподівався на гаманці своїх супутників. На жаль, гаманці були майже порожні… Мартін розізлився.
— Хлопці, так не піде. Це чортзна-що!
Але нічого не зробиш, пили те, на що вистачило грошей. Вечір було зіпсовано, він скидався швидше на похорон, аніж на свято… Еда і Аарне вийшли надвір. Весняні сутінки спустилися над морем, хвилі шумливо набігали на довгий пустинний берег. Алея голих, без листя, дерев вела вдалину. Прохолодний вітер тверезив голову.
— Чого ми сюди прийшли, Аарне? Взагалі як ми тут опинилися?
— Не знаю.
У хлопця був пригнічений настрій.
Вперше він відчув небезпеку, страх, про які зовсім забув у ресторанному диму… Ця екскурсія в нереальність може коштувати надто дорого…
Надходила ніч.
— Посидьмо…
Вони сиділи на великому гладенькому камені і дивились на море. Аарне обережно накинув своє пальто Еді на плечі. Так вони й сиділи, двоє дітей і водночас двоє дорослих. Вони заговорили навіть про любов… У Еди були великі карі очі. Аарне говорив дуже тихо, наче сам із собою. Він розповідав про своє перше кохання — той поетичний час, який дорослі люди згадують із зрозумілою і все-таки безпідставною іронією. Шкода. Адже те перше чисте і свіже почуття більше ніколи не повторюється. Так вони розмовляли. Жодним словом не торкнувши одне одного. Може, в тому, що вони не зробили ніяких дурниць, винне було море?
На світанку поїхали назад. Дома збрехали про якийсь концерт у радгоспі Юленурме; їм повірили, все обійшлося без ускладнень.