Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба

Якщо повідомлення Мели можна розглядати, як таке, що опосередковано стосується слов’ян-венедів, то дані римського географа і природознавця Плінія Старшого з більшою впевненістю можна розглядати як пряму згадку про венедів-слов’ян. Описуючи народи Прибалтики, він говорить, що тут живуть сармати, венеди, скірри, гірри[4]. Дані Плінія базуються на матеріалах експедиції римського флоту в 5 р. н. е. до гирла р. Вісли. Вони подані римським істориком Філемоном. Г. Ловмянський та інші дослідники вважають, що етноніми «сармати», «венеди» тут слід читати разом як «сарматські венеди», а не окремо[5]. Тим самим Пліній Старший нібито хотів підкреслити негерманське походження венедського народу, його відмінність від інших (адріатичних чи бретанських) венедів.

Дані Плінія Старшого значною мірою доповнюються римським істориком другої половини І ст. н. е. Корнелієм Тацитом. Його повідомлення настільки для нас важливе, що заслуговує на повне відтворення.

У своїй великій праці «Германія», завершеній у 98 р., але відтворюючій реалії середини І ст. н. е., він пише:

«Тут кінець Свебії. Чи віднести певкинів, венетів і феннів до германців чи сарматів, я не знаю, хоча певкіни, яких деколи називають бастарнами, мовою, способом життя, осілістю і домівками повторюють германців. Неохайність у всіх, ледарство і млявість серед знаті. Через змішані шлюби їх вигляд робиться все огиднішим і вони набувають рис сарматів.

Венети перейняли багато з їх звичаїв, бо ради грабунку рискають між певкінами і феннами. Все ж їх скоріше можна зарахувати до германців, бо будують собі домівки, носять щити і пересуваються пішими, причому з великою швидкістю: все це відмежовує їх від сарматів, які проводять своє життя на возі і на коні»[6].

Отже, в цьому уривку подано єдиний в давній літературі і детальний опис не лише території венетів, але й кількох важливих елементів їхнього життя і побуту.

Венети, на відміну від сарматів, будують домівки, тобто є осілим народом — землеробами. Венети носять щити, вони хороші воїни — ведуть активні воєнні дії з певкінами і феннами, при цьому застосовують продуману тактику, оскільки у Тацита склалося враження, що в зоні воєнних дій вони пересуваються з великою швидкістю.

Тацит не визначає меж території розселення венетів, проте вказує, що вона розміщена на схід від германців. При описі діяльності венетів уточнює, що вони пересуваються на просторах між феннами і певкінами, грабуючи і тих, і інших. Певкіни, як припускають дослідники, жили в гирлі Дунаю і, можливо, десь над Дністром, уздовж східних відрогів Карпат. Фенни (фінни?) жили на північ від балтів, за Двіною і Верхньою Волгою, германці — на захід від Вісли. Отже, за Тацитом, територія венетів у І ст. н. е. простягається на схід від Вісли, на південь від феннів та естіїв (балтів) і на північ від бастарнів. На думку Г. Ловмянського, ареал венетів на сході сягав лівого берега Дніпра, оскільки лінгвісти простежують контакти слов’янської мови з племенами Приазов’я[7].