Чужинець в Олондрії (ЛП)

— Вклонись йому, — звелів мені батько. Я незграбно скопіював поклін чужинця, чим викликав бурю веселощів серед дітлахів, що нас оточували. Батько кивнув, задоволений, і знову заговорив до чужинця, жестом запрошуючи його увійти в прохолоду оселі. Ми рушили слідом за ними у патіо, де чужинець вмостився у плетеному кріслі, випроставши свої довжелезні ноги; вираз обличчя мав приязний і дещо приголомшений.

Він приніс в наш дім нову атмосферу: він приніс Тетчі, Вітер Чудес. Вночі він сидів у просякнутому вологою патіо, і жаровня кидала мерехтливе світло на його обличчя. Він просиджував зі старими, розмовляв з ними своєю мовою, що дзвеніла тисячею фонтанів, а його довгі пластичні руки відкидали фантастичні тіні. Батько перекладав те, що запитували старі: Чи чужинець — ворожбит? Чи збирається він збирати кору й листя? Чи може він викликати свою джат? Не обійшлося без вибухів сміху, старі шкірилися й показували пеньки колишніх зубів, напосідалися на чужинця, аби пив нашу міцнющу домашню настоянку і палив наш тютюн. Він догоджав їм, як міг, хоча від кокосової настоянки кривився, а грубий тютюн, загорнутий у листок, викликав у нього напад кашлю. Це страшенно сподобалося старим, але батько прийшов йому на допомогу, пояснивши, що до мешканців півночі треба бути поблажливим, бо ж вони вузькогруді. В ті дні ми не могли добрати, чи не є наш гість, бува, свого роду неповноцінним: він рішуче віддавав перевагу гарячому фініковому сокові перед настоянкою, яку так полюбляли старі; на сніданок їв лише фрукти і дуже зблід, уздрівши свинячий шлунок; після пообіднього сну виглядав виснаженим, а ще пив надто багато води. Втім, його присутність привнесла збудливу атмосферу, що наповнила дім наче світло, атмосферу, що запахла святами, парфумами та квітами тедіет і притягала нескінченний потік цікавих енергійних візитерів, які приносили чужинцеві частунки: запечений в цукрі ямс, мідії в олії.

Мій батько надимався, мов гарбуз: його геть розривало від власної значущості, прецінь він був єдиний, хто міг розуміти знаменитого чужинця.

— Наш гість втомився, — оголошував він з урочистою, драматичною інтонацією, після чого родичі й гості мали смиренно відійти з патіо. На його вустах постійно грала нещира, вдавано бадьора усмішка. Він голосно просторікував на вулиці. Його ввели до найвищого кола радників, і він носив тепер патерицю з яструбиним пір'ям. Найчудовішим у всьому цьому було те, що він, здавалося, втратив здатність впадати у гнів та ігнорував неприємності, через які раніше тупав ногами, немов буйвіл. Служники підхопили його настрій: жартували й усміхалися, виконуючи свою роботу, ба навіть дозволяли Джому цупити арахіс і медові соти через задні двері кухні. Навіть дружина мого батька була зачарована даром північного гостя — родзинками: вона прислуговувала йому з натягнутою подобою посмішки, у волосся почепила олондрійський шаль.