Чужинець в Олондрії (ЛП)

— А Тетчі дме собі.

Минув місяць, відколи почав дути вітер чудес, і тоді батько позбувся мого старого вихователя, здитинілого суб'єкта з волохатими вухами, який навчав мене математики, релігії та історії. Як пояснив мені батько одного ранку, коли я сидів перед ним, олондрійця було взято на місце старого, аби він навчав мене північної мови. Коли він казав це, його очі задоволено мружилися, ще й вимахував недопалком тонкої сигари і погладжував чимале черевце.

— Сину мій, — казав він, — тобі дуже пощастило! Колись, як ти успадкуєш фільварок, то у Бейні почуватимешся впевнено, і ніхто не зможе тебе одурити на торговищах прянощів! Так, я хочу, аби ти отримав пристойну освіту бейнського пана — і цей довготелесий навчить тебе розмовляти олондрійською і читати в книжках.

Слово на означення книжки у всіх відомих мовах землі звучить як валлон, «оселя слів», олондрійська назва для цього інструменту магії та мистецтва. Я не мав жодного уявлення про значення цього слова, але подякував батькові тихим голосом, а він тим часом ефектно палив свою сигару і форкнув, аби показати, що почув мене. Я був і схвильований, і наляканий самою думкою про навчання в чужинця, адже ніяковів у його присутності й бентежився від його зеленого погляду. Я не міг уявити, як він мене вчитиме, прецінь нас не поєднувала жодна спільна мова, — але слухняно приєднався до нього у кімнаті для занять, що виходила в сад за домом.

Він почав з того, що взяв мене за зап'ясток і обвів довкола кімнати, вказуючи на предмети і називаючи їх та даючи мені знак, що я повинен повторити. Коли я вивчив назви всіх предметів у кімнаті, він одвів мене на город і назвав овочі. Якщо там були незнайомі йому рослини, він вказував на них і піднімав свої брови кольору сірої чайки, а це означало, що він хоче вивчити це слово мовою кідеті. Він постійно носив при собі шкіряну торбину тонкої роботи, в якій тримав ще один шкіряний предмет, пофарбований у переливчасто-синій колір; коли він його відкривав, аркуші дорогого бавовняного паперу розгорталися, наче віяло, деякі з них були вкриті дрібними позначками, які він сам і робив. У торбині була вузька кишеня, пришита до зовнішнього краю, защепнута на металеву застібку та оздоблена туркусами. В ній мій новий вчитель тримав два чи три чудових чорнильних писала, які досить було наповняти лише раз на день; ними ото він і робив позначки у своєму валлоні. Кожного разу, коли я називав йому якесь слово нашою мовою, він витягав свою книжку в палітурках із синього сап'яну, швидко записував туди щось і дякував мені поклоном. Мені дивно було: хоча я й захоплювався книжкою як чимось більш винахідливим, ніж наші дерев'яні бруски, та не міг зрозуміти, навіщо йому було відслідковувати кількість слів, які він вивчив.