Olya_#1
- Автор: Худенко Володимир
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Olya_#1». Краткое содержание книги:
Гострий сюжет, яскраві постаті героїв та їхні карколомні пригоди, калейдоскопічне тло створеного автором феєричного світу — то все лише засіб, щоб замислитись над сьогоднішнім буттям.
Перед Олиним поглядом попливли витончені «пташки» яких завгодно конфігурацій, кольорів, розмірів… Вона, здається, таких шикарних мобілів і зблизька-бо ніколи не бачила.
— Так… — буркнула вона натужно, щось зважуючи. — Пришліть мені… найпростішу модель. Студентське містечко Skytek Corporation, кампус чотири, я хочу негайно потрапити в готель…
admin_lux@.bayern:
Неодмінно, міс Рушді!
Бажаєте ще щось?
Вона задумалась.
— Постоялець Макс Дайєр зараз в готелі? — Оля осіклась. — Чи… ви не надаєте такої інформації?..
admin_lux@.bayern:
Так, міс Рушді, — містер Дайєр чекає на вас.
— Прекрасно, — буркнула вона бозна й нащо. — Нехай чекає…
І, востаннє зиркнувши на вкрай уже ошелешену першокурсницю, помелась на дах. Там на стоянці якраз вигрібались із таксі двійко її знайомих курсанток — вони весело теревенили і замахали до Олі руками. Та вона лиш зиркнула на них невидющим поглядом і почала проходжуватись майданчиком туди та сюди — аж чорна од злості. Дівчатка, здвигнувши плечима, рушили до ліфтів і тут же спинились, здивовано вирячившись…
Круто завернувши з висоти, над стоянкою знижувався Volkswagen-Bentley сріблястого кольору, приплюснутий, широкий, із примруженими оченятами габаритних вогнів і скошеним тьмяним панорамним дисплеєм кабіни…
Оля рішучим кроком рушила до мобіля, а курсантки провели її здивованими поглядами. Несучись у щільних авіапотоках над вечірнім Мюнхеном, Оля тим самим невидющим поглядом розглядала величезну ядуче-яскраву рекламу на панелях хмарочосів і все накручувала й накручувала, готувала, словом, себе до майбутньої сутички…
«Shlyuha, bozhkovskaya podstilka, bestoloch', dryan', ідіотка… ррр!» — словом, усе от оце…
Врешті в екстатичному пориві самокартання вона обхопила голову руками і навіть незчулась, як мобіль припаркувався на даху готелю. Двері піднялись, і сирий листопадовий вітер дмухнув їй в лице, вона закуталась у светр і вилізла з фольксвагена. Готель не був хмарочосом, але був значно вищим за її кампус…
Хмарочоси палали навкруг нього — ядуче-яскравою рекламою, мерехтливими спалахами голограм та навігаційних вогнів… потоки транспорту неслись із шаленою швидкістю, метаючись між них, гублячись в низьких листопадових хмарах, зливаючись із далекою, ледь вгадною осінньою загравою…
Оля несміливо підійшла до краю парковки і вгледіла, що готель розташований немовби таким широченним півколом, і в тому півколі шуміли під сирим вітром зжовклі осінні сади, аж навіть вгадувалось між них пожухле різнотрав’я просторих галявин, а по тій усій скорботній красі ще й бігли струмочки в чагарниках, цілі річечки, збігаючи водоспадами, пірнаючи під мости, вливаючись он в одне тваньлисте озерце, а он в друге, більше, — суцільні пішохідні доріжки пролягали вздовж і поперек їх павутинкою, і аж далі, куди сягав зір, тяглась ця зелена зона, лиш онде на обрії виднілись іще хмарочоси, носились потоки транспорту, мерехтіли, палали, палили собою низьке листопадове небо.
Оля зітхнула, і з її грудей вирвався ледь чутний печальний стогін — так її те все приголомшило. Їй тут же згадалось, як вона малою блукала ночами по периметру «теплиць» Paradise Inside за містом, перевіряючи на вразливість безкінечні каскади тамтешніх енергетичних мостів, моніторячи вразливість інформаційних ліній, а насправді — слухаючи ніч, слухаючи тихий шелест пожухлих трав, віджилого листя, затаєні подихи вітру, далеке ухкання сов, слухаючи вогку осінню тишу, вглядаючись в простору, безкраю громадину нічного неба, де високо, поміж нерухомим намистом із зір, пливли і пливли ясніші вогні — транспортні човники, зорельоти, мигкі орбітальні станції… Ось пішов на зниження човник в Смоленськ… Ось навдивовижу яскраві зірочки строєм — пройшла військова ланка в Гомель… А коли-не-коли промигне зоря-астероїд, болід, мигне і згасне, згорить у нічній тишині, цьому могильному спокої рідної змученої планети, мигне і нема, мигне й більш не буде — загадуй бажання, Олю! Загадуй, а то ж не встигнеш!..
Околиці військової бази Гомель, літо, світання в туманній росі.
— Olya!..
Вона мов не чує.
Глухі непролазні терні, віддалені свічі тополь на тьмяному небі.
— Olya!..
Вона спіткнулась об щось, ударилась.