Чорнобильська молитва. Хроніка майбутнього
- Автор: Алексиевич Светлана Александровна
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Видавничий дім «КОМОРА»
- ISBN: 978-617-7286-05-8
- Переводчик: Оксана Стефановна Забужко
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Чорнобильська молитва. Хроніка майбутнього». Краткое содержание книги:
Тут мовчать... Мовчать мої опоненти...
Мене звинувачують... Мене запитують: «А як ви ставитеся до того, що тутешні діти п’ють радіоактивне молоко? Їдять радіоактивні ягоди?» Погано я до цього ставлюся. Дуже погано!! Але я вважаю, що в дітей є тати й мами, і є в нас уряд, який повинен про це думати. Я проти одного... Я проти того, щоб люди, які не знають або вже забули таблицю Менделєєва, повчали, як нам жити. Залякували нас. Наш народ і так завжди жив у страху — революція, війна. Цей кривавий упир... Диявол! Сталін... Тепер — Чорнобиль... А потім дивуємося, чому в нас люди такі? Чому вони не вільні, бояться свободи? Їм же звичніше жити під царем. Під царем-батюшкою. Він може називатися генсеком чи президентом, яка різниця. Жодної. Але я — не політик, я — науковець. Я все життя думаю про землю, вивчаю землю. Земля така сама загадкова матерія, як і кров. Наче все про неї знаємо, а якась таємниця лишається. Ми розділилися — не на тих, хто за те, щоб тут жити, і тих, хто проти, а на вчених і невчених. Якщо у вас трапиться напад апендициту й треба оперувати, до кого ви звернетеся? Звичайно, до хірурга, а не до громадських ентузіастів. Ви будете слухати фахівця. Я — не політик. Я думаю... А що ще є в Білорусі, крім землі, води, лісу? Нафти багато? Чи алмазів? Нічого нема. Тому треба берегти те, що маємо. Відновлювати. Так... Звичайно... Нам співчувають, багато людей у світі прагнуть допомогти, але ж не будемо ми без кінця жити з західних пожертв. Розраховувати на чужий гаманець. Усі, хто хотів, уже виїхали, залишилися тільки ті, хто хоче жити, а не вмирати після Чорнобиля. Тут їхня батьківщина.
— Що ви пропонуєте? Як людині тут жити?
— Людина лікується... І брудна земля теж лікується...
Треба працювати. Думати. Нехай дрібними крочками, але кудись човгатися. Іти вперед. А ми... Як у нас? Із нашим моторошним слов’янським лінивством ми радше повіримо в чудо, ніж у можливість щось сотворити власними руками. Подивіться на природу... У неї треба вчитися... Природа працює, вона самоочищується, допомагає нам. Поводиться розумніше, ніж людина. Вона прагне до первісної рівноваги. До вічности.
Викликають мене в облвиконком...
— Справа незвичайна... Ви зрозумійте нас, Славо Костянтинівно, не знаємо, кому вірити. Десятки вчених стверджують одне, ви — інше. Чи чули ви що-небудь про славетну чаклунку Параску? Ми вирішили запросити її до нас, вона береться протягом літа знизити гамма-фон.
Вам смішно... А зі мною поважні люди розмовляли, у цієї Параски вже були договори підписані з деякими господарствами. Сплачено їй великі гроші. Це захоплення ми пережили... Потьмарення умів... Загальна істерика... Пам’ятаєте? Тисячі... Мільйони сиділи біля телевізорів, і чаклуни, вони називали себе екстрасенсами, Чумак, за ним Кашпіровський «заряджали» воду. Мої колеги з ученими ступенями наливали трилітрові банки води й ставили біля екранів. Пили цю воду, вмивалися... Вважалося, що вона зцілює. Чаклуни виступали на стадіонах, де збирали таку кількість глядачів, що Аллі Пуґачовій хіба мріяти. Народ туди йшов, їхав, повз. Із неймовірною вірою! Зцілимося за помахом чарівної палички від усіх болячок! А що? Новий більшовицький проект... Публіка кипить ентузіазмом... Голови забито новою утопією... «Ну, — думаю, — тепер чаклуни будуть нас рятувати від Чорнобиля».
До мене питання:
— Яка ваша думка? Звичайно, ми всі атеїсти, але от кажуть... І в газетах пишуть... Ми організуємо вам зустріч?
Зустрілась я з цією Параскою... Звідки вона взялася, не знаю. Мабуть, з України. Вона вже два роки всюди їздила й знижувала гамма-фон.
— Що ви збираєтеся робити? — спитала я.