Шлях Богомола. Імператор повені [Романи]

В тій думі розповідалось, що в давні-предавні часи до Карпат прийшло дванадцять святих аскетів, що звалися рахманами. Жили вони за морями, у благій землі, тримали суворі пости і молилися там за всіх сущих. До гірського краю привела їх звістка, що з глибокого пекла вирвався страшний демон на ім’я Гаргон. Як і пасує демонові, він спустошував гірські долини, випалював пасовиська та руйнував городища. Настали такі чорні часи, що верховинці вже подумували залишити Карпати і шукати кращої долі у дальніх землях. От і вирішили рахмани помогти гірським мешканцям, загнати Гаргона назад, до пекла. Вони оточили лігво демона й спрямували туди білі блискавки. Але демон володів великою силою. Він вирвався з лігва, вітром зі своїх крил загасив блискавки, розчепірив кігті й напав на рахманів. День і ніч тривала битва, гримів грім, миготіли блискавки, падала злива. Могутніми силами володіли рахмани, але Гаргон потроху почав перемагати. Тоді на поміч рахманам прийшли чаклуни-чинтарі. Вони викликали з печери під Попійваном[71] велетенського павука, який сплів і накинув на крила Гаргона міцнющу сітку. Тепер демон не міг літати й ухилятись від рахманних блискавок. Тіло — вмістилище демона — згоріло, а сам злодійний дух мусив повертатись до свого пекла. Рахмани запитали у чинтарів, якої вдячності ті чекають за свою допомогу. Чаклуни недовго радились і попросили, щоби з того часу всі верховинці віддавали їм незайманих доньок на три місяці у науку. Зажурились горяни, але рахмани взяли з чинтарів клятву, що не стануть вони чинити насилля над тими дівчатами та рушити їхню цноту. Чаклуни присягли в тому й за всі віки, що пройшли від битви з Гаргоном, не порушили цноти жодної з верховинок, що йшли до них у науку. Але, попри це, дівчата вертались до своїх родин дивними. І хоча вони ні словом, ні знаком не давали зрозуміти, що чинтарі навчали їх недоброго, чоловіки-верховинці підозрюють, що беруть шлюби із «зіпсованими» і «босорками». На те є причини. Жінки всіх народів бридяться павуками, лише верховинки беруть павуків на долоні і пришіптують над ними. А ще в них ніколи не гниють зуби, а ті з чоловіків, що захоплюються бражкою, підозріло швидко йдуть до предків, залишаючи молодих удів, що недовго ходять в жалобі й борзо знаходять собі свіжих і непитущих. «Їх ТАМ навчили такого в’їдливого закляття, що нагло зводить пияків зі світу», — кажуть найпроникливіші з мужів верховинських і погладжують родинні обереги з гадючої шкіри.