![Шлях Богомола. Імператор повені [Романи] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/8/4/7/shlyah-bogomola-imperator-poveni-romani-download.jpg)
Шлях Богомола. Імператор повені [Романи]
- Автор: Ешкилев Владимир Львович
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6885-9
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Шлях Богомола. Імператор повені [Романи]». Краткое содержание книги:
Події в романі «Імператор повені» відбуваються на сім століть пізніше. Богиня Карна (мати Богомола) не полишає у спокої наш світ. Герой роману несподівано для себе стає обраним воїном, якому судилося протистояти древній і могутній Викрадачці Немовлят. Автор з тонкою іронією змальовує мандри героя світами. Адже хоча часи й змінюються, проте злодійський світ на ім’я Опадло все ще десь поряд з нами.
— Як я за ними пошлю?
— Зійди з гір побіля Темної діброви, знайди там наших вістових і передаси княжичеві від мене тривогу.
— Тривогу?
— Моє особливе слово до нього. Секретне слово. Він знає.
— Мене ж там схоплять.
— Так ти ж цілий волхв, вони побояться.
— Вони вб’ють мене за те, що я зробив вас своїми наложницями.
— Ти ж не зачепив Доброслави. А мене й Спірку викупив у розбійників. Ти не порушив покону.
— Цапик — то ж Спірчин брат?
— Так.
— Й він також вважатиме, що я не порушив покону?
— Ми — ізгойки, випханки. Цапик знає, на що ми йшли. Ти маєш передати Томирадові таке слово: «Білу турицю чорне боре» й розповісти вістовим про чаклунів. — Руда злізла з ліжника й спробувала опертись на поранену ногу. — Йо! Боляче!
— Тобі ще рано вставати, — зауважив Макарій.
— Так ти йдеш чи не йдеш? — крізь стогін запитала руда. — Ти не хочеш їх рятувати?
— Вже йду, — підвівся візантієць й узяв до рук рогатину. — Й щоб там не трапилось, не виходь з печери.
Тієї ночі Пекичеві наснилось пророче. Звідкись, певно з Вишнього світу, до його сну завітав Драган, що був начальним Волхвом Білого племені за тих далеких часів, коли малому Лобасові ще й зліва не виголили[72]. Старші могитичі розповідали, що Драган відразу після смерті став навідувати їх у снах, давати поради та наставляти в служінні богам. Без його магічної опіки шлях на захід коштував би Білому племені ще страшніших втрат та згіршень, аніж ті, що довелось зазнати. Хоча Драган ніколи не приходив до Пекича, Волх одразу впізнав свого далекого попередника: таким висохлим, гичкуватим, з довжелезною сніжно-білою бородою старий і лишився у його пам’яті. Всупереч своєму імені, Драган[73] був невисокого зросту. Уві сні він також дивився на Пекича знизу вгору. Але від того не малів Силою, яка навіть зримо виходила з його постаті — Драган випромінював м’яке золотаве світло.
— Зле тому, хто замислив діяння, ширше за його розуміння та вище за його сили, — тихо промовив білобородий жрець. Очі його були темними, непроникними, наче чорне скло, яке мандрівні перекупники привозили зі Сходу.
— Зле… — без вагань погодився Пекич. — Але, отче, що ж маю робити?
— Відречись від Пека, принеси треби отчим богам.
— Так вони не чують.
— Почують, — запевнив Драган.
— Як звелиш, отче.
— Скажи Пекові потрійне слово відречення й накажи всім могитичам зробити те саме. Роду-Вашрі, Індрі і Курукані принеси на требовища по дванадцять кіз білих з чорною відмітиною між рогами, по сімдесят куп збіжжя й по сімдесят мір меду. І проси в отчих богів пробачення великим прошенням й при постах суворих.
— Як звелиш, отче.
— Моли їх про повернення тобі волі у світах вищих і нижчих, про збільшення Сили твоєї.
— Слізно молитиму і поститиму твердо, благий отче.
— Не забувай про срібне волосся.
— Що воно таке?
— Бійся чорних воїв і підступності Корвона, бо могутній він і хитрий…
Можливо, він мав ще щось сказати, але у Серединному світі до Волхова тіла хтось доторкнувся і пророче видіння згасло.
Пекича рідко будили посеред ночі. Люди Білого племені казали, що спілкуватись з жерцями в той час, коли Хорсове Око відпочиває за обрієм, не годиться. Бо таке спілкування нагадує змову проти богів, а ті — як відомо — коромольникам не вибачають.
Тому, коли служка-могитич несміливим доторком перервав його сон, серце Волха стисло недобре передчуття.
— Яку біду приніс? — запитав він служку, накидаючи на плечі кожуха. Каганець в руці могитича освітлював лише його обличчя — широке, стривожене, з кумедно відстовбурченими вухами. А ще світло відбивалось від переляканих очей наложниць, що виглядали з-під ведмежих шкур.
— Там княжий гридень Цапик. — Служка вказав на сінник.
— Який ще Цапик, їжачі боги?
— Каже, що має до тебе невідкладну справу.
— Аж таку невідкладну, що не міг до ранку почекати? — Волхові ноги нарешті втрапили у ногавиці, а відтак й у викладені білячим хутром постоли. — Де він?
— Стоїть знадвору, перед ґанком.
— Знадвору він стоїть, Пек йому в… — промурмотів жрець, відсторонив могитича, пройшов сінником і ступив на заледенілий ґанок. Холод зимової ночі змією заповз йому під кожух.
72
Перед першою жрецькою ініціацією майбутнім волхвам-могитичам голили ліву частину голови. Цей ритуал означав відречення від роду й перехід дід безпосередню владу Хорса.
73
Д р а г а н (західнослов'янське) — високий. Також «бажаний», «дорогий».