Виправний день

Балакучий малий, як і всі вінтомани, уже пішов. Кілька, очевидно, подалися на наступну зустріч, глянути, чи не відчиняться двері екуменічних духівництв. У його бік ішов хлопець зі собакою, темношкірий хлопець, що тримав собаку на повідці однією рукою, а в іншій стискав велику синьо-чорну книжку. Усього собаку покривало біле хутро, окрім чорної точки навколо ока, собака якоїсь породи пітбуля. З відстані хлопець озвався:

— Ніку!

Нік запитав:

— Тримаєшся?

Той похитав головою й усміхнувся.

— Забудь про ту херню, — хлопця звуть Джамал, він був постійним учасником зустрічей, доки не покинув їх кілька місяців тому. Усі думали, що він помер, але от він тут стоїть. Джамал потягнувся однією рукою в задню кишеню і витягнув жменю чогось. Ніби гральних карт. Ніби колоду карт із дуже дивними кольорами. Він подав йому стос зі словами:

— Візьми, у мене того купа. Але витратити їх потрібно протягом кількох тижнів, окей?

Карти виявилися слизькими тонкими пластинками з твердого пластику. На кожній було обличчя якогось чоловіка, ніби чийогось тата по телевізору, привабливе обличчя, ніби актора з телереклами, що продає золоті монети. Нік узяв картки і розгорнув віялом, щоб порахувати. Це ті нові гроші, про які він чув. Ні в кого їх немає, хіба в тих, хто працює на одного з народних месників. Ставши на коліно, він запхав картки собі в шкарпетку. Деякі поховав по кишенях. Зараз навколо вдосталь голодних людей, краще не ризикувати.

Джамал кивнув на собаку.

— У нас зі Стрибуном за кілька днів літак, вирушаємо в нове життя, — він говорив про Чорнотопію, країну, відведену спеціально для всіх, у кого переважає субсахарська ДНК. Сказав: — Це був цікавий експеримент, але він закінчився.

Він мав на увазі спільне життя білих і темношкірих людей, усю суть сполучених штатів, зрозумів Нік.

Джамал запитав:

— Ти у школі читав книжку «Грона гніву»? — з огидою похитав головою. — Люди там бігають сюди-туди. Постійно мелять щось про те, що треба нанести удар у відповідь, щоб виправити систему. Але вони ніколи нічого не роблять, тільки копають рови за п’ять центів і народжують мертвих дітей, — Джамал сплюнув на землю. — Та книжка — повна хрінь.

Нік тримав одну руку в кишені, торкався своєї неочікуваної вдачі.

— Так, ми читали.

Джамал запитав:

— Як думаєш, у чому був сенс читати про тих нездар? — він обернувся до собаки, ніби запитуючи його: — Ти коли-небудь замислювався, чого насправді та книжка нас навчає? — Нікові він подав свою синьо-чорну книжку. — Талбот каже, що нормально вбивати себе наркотиками. Але він каже, що немає більшої честі в житті, ніж убити своїх гнобителів, — великий діамант зблиснув у одній з його мочок.