Тягар пристрастей людських

Після обіду жінка відвела Цецилію до себе в спальню і почала серйозну розмову, але дівчина поводилася навдивовижу нахабно; вона збиралася поводитися так, як їй заманеться, і якщо вона вирішила гуляти з китайцем, то незрозуміло, кого, крім неї, це стосується. Фрау професорша погрожувала, що напише дядькові.

— Тоді Onkel Heinrich[82] підселить мене на зиму до якоїсь родини в Берліні, мені так навіть буде краще. А гер Санґ теж переїде до Берліна.

Фрау професорша залилася слізьми. Цівки струменіли по її шорстких пухких червоних щоках, а Цецилія лише сміялася у відповідь.

— Виходить, у вас взимку стоятимуть порожніми три кімнати, — кинула вона.

Тоді фрау професорша спробувала інший план. Вона звернулася до найкращих рис фройляйн Цецилії: була доброю, чуйною, терплячою і поводилася з дівчиною не як із дитиною, а як із дорослою жінкою. Сказала, що все не було б так жахливо, якби він не був китайцем із жовтою шкірою, пласким носом і цими маленькими поросячими очицями! Оце так страхіття. Навіть подумати гидко.

— Bitte, bitte[83], — увірвала її Цецилія, різко втягнувши повітря. — Я не збираюся слухати усіляку гидоту про нього.

— Але це ж несерйозно? — задихнулася фрау Ерлін.

— Я кохаю його. Я кохаю його. Я кохаю його.

— Gott im Himmel[84].

Фрау професорша витріщилася на дівчину з переляканим здивуванням; вона думала, що це лише дитяча забавка, невинне захоплення, але пристрасть у голосі Цецилії видала її справжні почуття. Дівчина кинула на господиню палаючий погляд, а потім вийшла з кімнати, здвигнувши плечима.