Усі кути Трикутника. Апокриф мандрів Григорія Сковороди
- Автор: Ешкилев Владимир
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: ВЦ "Академія"
- ISBN: 978-966-580-382-9
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Усі кути Трикутника. Апокриф мандрів Григорія Сковороди». Краткое содержание книги:
Володимир Єшкілєв пропонує не життєпис, а художній роман, в основі якого — пригода. І цього разу він не зраджує собі в намаганні по-своєму роздивитися малодосліджені сторінки української історії. Пригода об'єднує зображені в романі події, що належать і теперішньому часу.
* * *
Роман «Усі кути трикутника» виписаний за канонами пригодницького твору. У ньому — авторське бачення європейських подорожей 1750—1753 рр. молодого Григорія Сковороди. Саме тоді він, на погляд В. Єшкілєва, потрапив до середовища містиків-революціонерів, які належали до різних напрямів та юрисдикції європейської масонерії. Автор виходить із переконання, що видиму історію України рухають і невидимі сили.
Виставу за пієсою Козачинського пишно декорували. На сцену, як і передбачено було прологом, на позолоченому возі, виїжджав товстий дядько у латах, що представляв собою персону Києва. Віз тягнули два крилаті Пегаси. За дядьком-Києвом ішли фігури: Марс з андріївськими емблемами і полоненими турками, Фортуна з вінком і двоголовими орлами, Амур з анаграмами, в яких зашифрували імена принца-спадкоємця і його нареченої, Астрея з лінійкою та Гармонія зі срібними кулями і циркулем.
Після параду уведених до придворного вжитку давньоримських божеств на сцену вибігли студенти, одягнуті козаками та поляками, і розіграли сценки зі славної вікторії Хмельницького під Корсунем. Дехто із тих переряджених так захопився баталією, що двох «поляків» і одного «козака» товариші винесли непритомними. Імператриця схвалила таке завзяття і зволила відправити акторам на лікування двадцять червінців і барильце анісової. Потім був балет на новітній австрійський штиб, а вже після нього почалася сама пієса, в якій милосердний і розважливий Марк Аврелій протиставлявся жорстокому і зарозумілому Авідію Касію. В персоні Авідія глядачі легко розпізнали карикатуру на Бірона[72]. Перемогу милосердя над жорстокістю вони вітали гучними криками «Віват!», а принцеса Софія-Августа аплодувала, що для того часу було свіжим способом публічно задемонструвати свою прихильність.
Все це пишне уславлення «Марка Аврелія віку нашого» зіпсувала ілюмінація, якою прикрасили фінал «Благоутробія…». Ракети дрезденських фойєрмейстерів налякали і коней, запряжених у карети, і гостей. У пишної придворної дами (чи не фрейліни Паніної?) від ракети загорілося плаття, почалися біготня і штовханина. Глядачі, збившись у натовп, побігли до сцени, лаштунки не витримали їхнього напору і повалилися. Сковорода власноручно витягнув з-під задимлених декорацій студента, що грав Марка Аврелія.
Попри цю прикру пригоду, пієса зворушила Григорія. Після того він прочитав «Роздуми» імператора-філософа, книги Діона Касія і Секста Аврелія Віктора, де розповідалося про життя «найкращого з Цезарів». Вже тоді його здивувала поблажливість Марка Аврелія до розпутства жінок, як із власної родини, так і римлянок взагалі. Тепер він виправдовував Констанцу через стоїчну філософію мудрого імператора давніх часів, який не забороняв Природі діяти через даровані людям тілесні можливості та агрегати.
«Якщо всевладний правитель не вважав за необхідне карати жіночу тілесну надмірність, — міркував Григорій, — то чому я, упосліджений у сім світі, маю звинувачувати Констанцу? Хіба маю на таке право?»
Чим більше він думав над протиріччями у персоні Констанци, тим більше схилявся вибачити дивовижній жінці її схильність до шаленств Діоніса і Венери.
Філософія стоїків, яку сповідував Марк Аврелій, думав Сковорода, могла б стати основою для його примирення з Констанцею. Адже древній імператор вважав, що природа є не лише всім відомою даністю, яка від народження до смерті оточує людей і проявлена в людському тілі, а й тим внутрішнім образом, згідно з яким ускладнюється і розвивається усе суще. Джерело тілесної натури він і його однодумці-стоїки розглядали як розумне вогненне дихання, яким від часів передвічних пронизано і ускладнено Всесвіт.
«А може, Констанцу єднає з Лідою духовна вогниця божества-дихання, «святого духа» язичників-стоїків? — припустив Григорій. — Може, в ту мить, коли вони зливаються тілами, утворюється вище, досконаліше тіло, чимось подібне до тіла Андрогіна? Тут, зрозуміло, у засідці причаїлася єхидна протиріччя. Марк Аврелій вважав, що тілесне перебуває під орудою духовного Світла, а святий Августин і Отці Церкви, навпаки, вважали усе тілесне, усе матеріальне темним царством диявола. Чи можна перекинути між цими непримиренними крайностями золотий міст узгодження? Якщо можна, тоді не варто приділяти тілесному так багато моральної уваги й прирікати на відкуплення прості прояви тілесної правди. Проте чи дозволена Богом суверенна «правда тіла», яка не підвладна біблійним моральним приписам? Чи можна жити одночасно двома самодостатніми правдами — правдою Духа і правдою тіла? Це ж єресь. Найсправжнісінька єресь…»
72
Бірон — відправлений Єлизаветою на заслання фаворит імператриці Анни і фактичний правитель Росії у 1730—1741 pp.