Усі кути Трикутника. Апокриф мандрів Григорія Сковороди
- Автор: Ешкилев Владимир
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: ВЦ "Академія"
- ISBN: 978-966-580-382-9
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Усі кути Трикутника. Апокриф мандрів Григорія Сковороди». Краткое содержание книги:
Володимир Єшкілєв пропонує не життєпис, а художній роман, в основі якого — пригода. І цього разу він не зраджує собі в намаганні по-своєму роздивитися малодосліджені сторінки української історії. Пригода об'єднує зображені в романі події, що належать і теперішньому часу.
* * *
Роман «Усі кути трикутника» виписаний за канонами пригодницького твору. У ньому — авторське бачення європейських подорожей 1750—1753 рр. молодого Григорія Сковороди. Саме тоді він, на погляд В. Єшкілєва, потрапив до середовища містиків-революціонерів, які належали до різних напрямів та юрисдикції європейської масонерії. Автор виходить із переконання, що видиму історію України рухають і невидимі сили.
Деякий час вони обідали мовчки, прислухаючись до навколишніх звуків. Над нагрітим очіллям скелі дзижчала важка серпнева комашня, сірі білки зістрибували з кривої сосни і з безпечної відстані уважно спостерігали за трапезою братів Вигилярних.
— Я от що, Павляне, хотів тебе запитати, — перервав мовчанку старший. — Ти мені поясни, яке відношення мають оті всі цацки, — він скосив оком на рюкзаки, — до Сковороди. Я людина далека від історії, літератури. Може, чогось не розумію. Напевне не розумію. Про Сковороду я у школі вчив, пам'ятаю, що жив колись такий, дуже розумний, любив мандри, ненавидів багатіїв та зажерливих попів. Написав вірш «Кожному городу нрав і права». Ми його напам'ять вчили. Про те, що кожного гонить свій біс. Вчителька Анна Петрівна казала нам, що він був сильно не від світу сього, відповідно, потерпав за правду-матку від різних кривдників. Що до своєї хати і до сім'ї так і не доробився, все життя бомжував Україною. А тут бачу: срібло, гравюра, та ще й ідолище це дерев'яне… Щось воно між собою не в'яжеться. Він що, язичником був?
— Ні, православним.
— Так поясни мені, темному, яким це боком усі ці речі пов'язані зі Сковородою.
— Не знаю.
— Отакої… — старший акуратно поскладав сміття до пластикового пакету. — А я думав, що ти у темі.
— Я вже міркував над цим. Ну, скажімо, з гравюрою більш-менш ясно. Вона перемальована, можливо навіть рукою самого Григорія Савича, зі збірки містичних емблем. На ній, наскільки я розумію, зображено одне із наріжних понять алхімії — Андрогіна, з'єднання ртуті і сірки, як основу для подальшого виробництва філософського каменю.
— Алхімія — антинаукове вчення.
— Це тобі також Анна Петрівна розповідала?
— Ні, Валентина Сергіївна. Вона у нашій школі хімію викладала. Сувора була жінка. Мені за бензольні кільця двійку поставила.
— Ця сувора жінка виклала тобі спотворене поняття про алхімію. За часів Сковороди алхімія давно вже втратила ознаки вчення про властивості речовин. У вісімнадцятому столітті вона була вже чимось середнім між самобутньою філософією і символічним викладом метафізики. Її переплели з кабалою, Таро та іншими окультними системами.
— От і виходить, братело, що нічого Валентина Сергіївна не спотворила. Кабала, Таро… Антинаукова маячня.
— Філософія, Сашо.
— Філософія — предмет темний, — «карпатський есквайр» відкинувся на спину і заклав руки за голову. — Філософи не перевіряють своїх висновків експериментами. Відповідно, не можна зрозуміти, хто з тих філософів правий, а хто бреше. Все заплутане. Немає ясності. А там, де немає ясності, там немає і практичного застосування.
— А як вони можуть перевірити експериментом свої висновки, якщо філософія оперує такими предметами, як «суще», «буття», «час», «простір»? Як можна експериментувати з буттям або часом?
— Тоді нехай визнають свою філософію не науковою дисципліною. Наука, якщо ти ще пам'ятаєш, передбачає обов'язкову перевірку припущення експериментом. Той шлях пізнання, котрий не містить у собі стадії експерименту, не є наукою. А я, братело, інженер за освітою, звик вірити науці і відкидати усяку маячню. Наука досягла інших планет, створила телебачення, комп'ютери, мобільний зв'язок. А чого досягли філософи? Вічно гундосять: «я знаю, що нічого не знаю». Не поважаю.
— Телебачення і сотові телефони не зробили людей щасливими.
— Так вважають невдахи, — пирхнув Олександр Петрович. — Чому не зробили? Полегшили життя, розваг стало більше. Людям для щастя потрібні не філософські сумніви, а прості речі. Комфорт, розваги. Щоби добре працювати, треба добре розслаблятися. А ще ясно бачити що й до чого, де яка тема. Інакше, як людина зможе себе реалізувати? От я, до прикладу, щаслива людина, реалізована людина. Я спираюсь на науку, а не на якусь там темну кабалу. Я твердо стою на ногах і ясно бачу, що є головним, а що другорядним.
— Сковорода практикував інший різновид реалізації. Через інакшу ясність.
— Значить, теж був невдахою. Лузером. Ходив як бомж, хоча, як бачимо, сидів на цінностях. До речі, а що ти там хотів додати нового до вивчення Сковороди? З точки зору науки там і так все ясно як Божий день.
— Не все ясно, далеко не все… Але це, Сашо, не для цього місця дискусія. Якщо чесно, то я спочатку хотів написати порівняльні біографії Сковороди і Казанови…
— Казанови? Того самого, про якого фільм зняли?