Зруйновані зорі

— Не думаю, що тобі це загрожує, — сказав Олег. — З такою фіґурою!

— От я її й бережу. Тож доведеться тобі з’їсти обидві порції.

— Нема проблем. — Він зачерпнув ложечкою шматок морозива й відправив собі до рота. — До речі, ти тут просто так чи чекала на мене?

— А як чекала, то що?

— Тоді я в захваті.

Я гмикнула.

— Не поспішай з висновками. Я лише хотіла сказати, що ти дурний хлопчисько.

— Чому це?

— Та тому, що твоя бравада на уроці була призначена для мене. Щоб я звернула на тебе увагу.

Олег густо зашарівся.

— Овва! Які ж ви проникливі!

Я здивовано зиркнула на нього і з сарказмом промовила:

— То ми вже перейшли на „ви“, Олеже Ібрагімовичу? Але попереджаю, мені дуже не подобається бути Рейчел Стівенівною. Звучить дуже нездоладно.

— Ні-ні, ти неправильно мене зрозуміла. Під „вами“ я мав на увазі тебе і Надію Петрівну.

— А вона теж здогадалася?

— Ага. І задала мені прочухана.

— Добряче влетіло?

— Ні, трохи. Довелося вислухати дві короткі лекції — „слід-бути-лояльним-до-государя“ і „не-викаблучуйся-перед-дівчатами-на-уроках“. А за поведінку я отримав „добре“.

— Ну й чудово. А я боялася, що тебе можуть відрахувати зі школи.

Рахманов недбало відмахнувся.

— Що за дурниці! Нашій планеті, звісно, далеко до демократії, але порядки тут не такі суворі, як ти собі уявляєш. Не плутай авторитаризм із тоталітаризмом, це різні речі, хоча обидві неприємні. На Новоросії інакомислення не заохочується, але й не переслідується. Якби у нас відраховували всіх школярів і студентів, незадоволених монархією і особисто найяснішим государем Олександром Михаличем, то незабаром довелося б закрити половину шкіл і університетів.

— Однак тобі слід бути обережним, — вагомо додала я, для більшої переконливості перейшовши на анґлійську. Так мені було легше висловлювати свої думки, а Олег, як я вже знала, непогано володів цією мовою. — Надія Петрівна цілком може повідомити про твої висловлювання в царську охранку… тобто у Государеву Таємну Службу. А як там знайдеться завзятий служака, якому зараз нічого робити, і від нудьги він вирішить зайнятися тобою? У результаті ти поставиш під удар не тільки самого себе, а й своїх товаришів.

Олег миттєво напружився.

— Про що ти, Рейчел?

— Ти чудово розумієш, про що. Про твою… гм… секретну діяльність.

Він довго мовчав, дивлячись на мене широко розплющеними очима, в яких застиг переляк. Нарешті хрипко мовив:

— Як… як ти дізналася?

— Я цього не знала, — спокійно відповіла я. — Просто запідозрила й вирішила взяти тебе на понт. А щойно ти сам себе виказав.

Олег одним махом поглинув вміст свого стаканчика. Дивлячись, як енерґійно він жує холодне морозиво, мені звело щелепи. А він негайно взявся за другу порцію.

— Послухай… е-е… а чому ти мене запідозрила? Я в чомусь припустився помилки? Не так поводився?