Зруйновані зорі

— Отже, ти хочеш, щоб я попередив наш уряд про небезпеку?

— Це вже зроблено без мене. А ваше керівництво відповіло щось на кшталт „не вчи вченого“ і люб’язно повідомило, що попереднє випробування странґлетного запалу було проведено в зоряному кластері IC 4499, тож небезпеки розповсюдження ланцюгової реакції на всю Ґалактику немає.

— То в чому ж тоді річ? — запитав альв. — Навіщо тебе прислали до мене?

— Щоб ти врятував свою расу від знищення.

— У якому значенні?

— У прямому. Ти маєш два місяці на те, щоб з’ясувати, хто з людей виказав вам секрет странґлетного запалу, або кваркової бомби, як ви її називаєте. Інакше наші війська атакують усі ваші системи, і на кожну планету буде скинуто ґлюонну бомбу. Ми знищимо вас, Григорію, а заразом знищимо й решту рас. Нас не зупинить навіть те, що ви тримаєте заручниками наших братів; ми пожертвуємо ними задля порятунку решти людства. Люди налякані, зрозумій це. Нас дуже мало, щоб воювати з вами за правилами, дотримуючись принципів гуманізму, коли у ваших руках така страшна зброя. Якраз перед моїм відльотом стало відомо про скликання позачергового засідання обох палат Національних Зборів Терри-Ґаллії, а на порядок денний винесене одне-єдине питання — ухвалення резолюції, що зобов’яже уряд вжити адекватних заходів. Пояснювати тобі, що означає вислів „адекватні заходи“, гадаю, немає необхідності. Можна не сумніватися, що парламенти решти планет ухвалять аналоґічні рішення.

Знову запала мовчанка. Шелестов перетравлював мій ультиматум. Вірніше, ультиматум нашого керівництва.

— Ти хочеш сказати, що секрет кваркової бомби ми отримали від одного з ваших? — нарешті підсумував він. — Ти навіть не припускаєш, що її винайшли наші вчені? Звідки у тебе така впевненість?

— У цьому впевнений не я, а ті, хто надіслав мене, хто знає більше, ніж я. Ці люди виклали мені свої арґументи, і я визнав їх слушними. Вони уповноважили мене розповісти все тобі, щоб і ти міг переконатися.

— Я слухаю тебе, друже-Стефане.

— Отже, — почав я, намагаючись дослівно пригадати те, що говорив мені адмірал Дюбарі, — понад сто років тому, ще на початку війни, ґаллійські вчені зробили одне фундаментальне відкриття. Це відкриття було випадковим, воно на багато століть, а може, й тисячоліть, випередило розвиток сучасної науки. Похідними цього відкриття стали такі розробки, як технолоґія керування каналами, синтез кваркової речовини для странґлетних запалів, принцип ґенерації квазіґлюонів, за яким згодом створили ґлюонну бомбу, і багато іншого. Якби альвійські вчені зробили таке саме відкриття, тоді ваш уряд ні за що не пішов би на застосування странґлетного запалу.

— Чому? Не розумію.

— Бо ваші лідери не дурні, вони б не стали показувати людям, що альви володіють такими знаннями. Знаннями, які в майбутньому дозволили б вам винайти спосіб стиснення каналів і захистити всі свої системи від зовнішнього вторгнення. Ці знання дали б вам безліч найдосконаліших технолоґій, які й не снилися іншим расам. Враховуючи чисельність вашого народу, це зробило б вас безперечними володарями Ґалактики, а ми, люди, знову перетворилися б на парій. — Я похитав головою. — Ні, Григорію. Якби це було так, ви б не застосовували странґлетний запал, а обмежилися ядерним бомбардуванням кількох менш значних ґаббарських світів. Ви б таємно займалися створенням стискувачів каналів, щоб одного чудового дня решта рас із жахом виявила, що всі ваші дром-зони надійно заблоковані. От тоді б ви задали жару і ґаббарам, і людям. Перших ви подолали б своєю технічною перевагою, а нас — чисельністю.