Вовки Кальї. Темна вежа V
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #5
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб « Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-0584-3
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Вовки Кальї. Темна вежа V». Краткое содержание книги:
На північ і на південь від Кальї Брин Стерджис дугою розташовувалося ще принаймні сімдесят інших Калій. Калья Брин Локвуд на півдні й Калья Еміті на півночі також складалися і ферм і ранчо. Вони теж потерпали від періодичних набігів Вовків. Далі на південь лежали Калья Брин Бауз і Калья Стефель, з їхніми величезними смугами фермерських угідь. Джефордс сказав, що й вони страждали через Вовків… принаймні він так думав. Далі на північ знаходилися Калья Сен-Піндер та Калья Сен-Хре — сільськогосподарські й вівчарські ферми.
— Ферми величенькі, — розповідав Тіан, — але що далі на північ, то дрібніші вони стають, а коли дійдеш туди, де падає сніг… так мені казали, сам я тих країв не бачив… то там роблять чудовезний сир.
— Подейкують, що люди на півночі носять дерев'яні черевики, — сказала Залія до Едді з задумою у погляді. Сама вона була взута у пошарпані грубі шкарбани, які в їхній місцевості називали шорбутсами.
Мешканці Кальї мандрували вкрай рідко, проте в їхньому розпорядженні були шляхи, якби раптом їм заманулося поблукати світом. Ці шляхи також були торговельними, й торгівля була дуже жвавою. На додачу до них була ще Вайє, яку іноді називали Великою рікою. Вона протікала південніше Кальї Брин Стерджис і впадала у Південні моря. Принаймні так розповідали знавці. Ще існували шахтарські Кальї й мануфактурні Кальї (де речі виготовляли за допомогою парового преса і навіть — о так! — електрики). А одна Калья була всуціль розважальною: там грали в азартні ігри, влаштовували дикі захопливі перегони, а ще…
Тут Тіан, який усе це розповідав, відчув на собі погляд Залії й присоромлено відійшов до казанка, щоб досипати собі ще квасолі. І капустяного салату для заспокоєння дружини.
— Тож, — сказав Едді й намалював патичком на землі вигнуту лінію. — Це землі прикордоння. Кальї. Це дуга, що тягнеться на північ і південь на… на яку відстань, Заліє?
— Це чоловіча справа, — відповіла вона. Тоді, побачивши, що її власний чоловік досі не відійшов від багаття й оглядає там казани, вона нахилилася ближче до Едді. — Ви обчислюєте у милях чи в колесах?
— В усьому потроху, але впевненіше почуваюся з милями.
Вона кивнула.
— Тоді десь миль зо дві тисячі туди… — вона показала на північ. — І вдвічі більше сюди. — На південь.
Якусь хвильку вона зберігала таке положення, показуючи в обох напрямках, потім опустила руки, з'єднала їх на колінах і знову сіла в своїй скромній позі.
— А ці містечка… ці Кальї… вони простягаються аж до краю?
— Так нам казали купці. На північному заході звідси Велика ріка розпаровується на два рукави. Східний рукав ми кличемо Девар-Тете Вайє — по-вашому Маленька Вайє. Авжеж, частіше до нас припливають з півночі, бо ж річка тече з півночі на південь, бачте.
— Бачу. А що на сході?
Вона опустила погляд.
— Край грому, — сказала жінка так тихо, що Едді ледь розчув. — Туди не ходить ніхто.
— Чому?
— Там темно, — мовила вона, не зводячи очей зі своїх колін. Потім піднесла руку й показала в той бік, звідки прийшли Роланд і його друзі. Назад, на Серединний світ. — Там, кажуть, відбувається кінець світу. А там… — Вона тицьнула пальцем на схід і після цього підвела очі на Едді. — Там, у Краї грому, кінець світу настав. А посередині ми, ті, хто лише хоче жити в мирі й спокої.
— Як ти гадаєш, це можливо?
— Ні.
І Едді побачив, що вона плаче.
Невдовзі Едді вибачився й відійшов у гущавину дерев, щоби справити природну потребу. Коли він припіднявся навприсядки, щоб дотягтися до листя, яким можна було б підтертися, просто за спиною в нього пролунав голос.
— Тільки не ці, сей, будь ласка. Ця рослина отруйна. Підітрешся нею, і сверблячки не уникнути.
Підскочивши від несподіванки, Едді рвучко обернувся, однією рукою вхопивши штани за пояс, а другою тягнучись до Роландової кобури, що висіла на гілляці найближчого дерева. Та побачивши, хто до нього заговорив у такий несподіваний спосіб, трохи розпружився.
— Енді, підкрадатися до людей зі спини, коли вони серуть, некошерно. — Він показав на густий зелений чагарник. — А оце? Чим мені це загрожує, як я підітруся оцим?