Фантастика Всесвіту. Випуск 3
- Автор: Вежинов Павел
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Фантастика Всесвіту. Випуск 3». Краткое содержание книги:
Вона підвелась, підійшла до аптечки. Проковтнувши пігулку, повернулася до столу з паперами.
— Послухай-но, що я тобі скажу, — мовила Гріна з майбутнього. — Я тобі довіряю як собі самій і не маю сумніву: ти мене зрозумієш. Ніхто на світі не повинен дізнатися про мій приліт. Мандрівку в часі згодом відкриють, хоча. можливо, й не ти.
— То нехай. Але що сталося?
— Ігор марить руїнами, що були відкриті кілька місяців тому дослідницьким батискафом.
— Так, знаю. Глибоко під водою біля берегів Антарктиди. Він тільки й говорить про них.
— Атож! Через кілька днів керівник запропонує йому дослідити ці руїни. На Акпалусі.
— На Акпалусі?!
— Це робот. Уперше в історії підводних досліджень учені матимуть надійний апарат.
Небезпека криється не в Акпалусі.
— Небезпека? З Ігорем щось станеться?
— З ним нічого не буде, якщо ти його не пустиш. Ти не повинна його відпустити.
— Але як я потім дивитимуся йому у вічі? Я знаю Ігоря, він ніколи нічого не скаже, але його докірливий погляд переслідуватиме мене все життя.
— То ти хочеш його втратити?
— Ні.
— Якщо тобі пощастить переконати Ігоря, можливо, ти допоможеш і мені його повернути, — сказала Гріна з майбутнього в задумі, — хоч цього я не дуже певна.
— Що ж мені робити?
— Всіма силами опиратися його рішенню. До того ж Ігор не повинен дізнатися, що я тут була. Я говорю це тобі ніби самій собі: ніхто на світі не повинен дізнатися про мій приліт. Ти ж знаєш Закон?
— Так, — погодилася Гріна. — Ніхто не має права втручатися з науковою чи технічною метою в життя менш розвинених світів.
— Закон, звичайно, стосується світів, що перебувають у тім же просторово-часовім всесвіті. Проте я певна, він так само має застосовуватись і в подібних випадках, тобто у всесвітах з одним і тим же просторовим, але різним часовим виміром.
— Розумію. Я нічого не скажу. Однак, якщо Ігор буде наполягати на своєму?
— Я тобі довіряю. Певна, що твоє остаточне рішення, зрештою, буде таким же, яким було б моє. Пам’ятай, усе може статися, крім одного: він не повинен поїхати.
— Гаразд. Спробую його переконати.
— Спробуєш? — Гріна із майбутнього наблизилась до Гріни із минулого. — Чуєш, маленька лангусто, — так звертався до неї Ігор, — ти повинна його переконати. Ради добра чотирьох.
— Чотирьох?
— Ради нас двох, твого Ігоря і мого, там, у майбутньому, який чекає мого повернення.
— Гаразд. Не турбуйся. Я знаю. що зроблю.
— Покладаюся на тебе. А тепер я хочу дещо попросити.
— Що?
— Я б хотіла глянути на Ігоря.
— Ходи зі мною.
Вони попрямували до спальні. Гріна з минулого натиснула на кнопку відеофона, і Гріна з майбутнього побачила Ігоря, який, не знаючи, що за ним спостерігають, працював із спектрометром. Тамуючи розбурхані почуття, Гріна з майбутнього вимкнула апарат.
— Що ти робитимеш тепер? — запитала Гріна.
— Летітиму назад. Повернувшись в мій світ, я побачу, що трапилось.
— Тоді прощай.
— Прощавай, Гріно.
— Де Ігор?
— Саме про це я хотіла б поговорити з вами, керівнику.
— Він захворів?
— Дуже. Лікар приписав йому повний спокій принаймні на два тижні.
— Я можу його побачити?
— Ні! Він… у нього інфекція.
— Інфекція?
— Авжеж. Це один з небагатьох випадків зараження вірусом, який був занесений із системи Проціона.
— Он воно як!
— Але я маю поговорити з вами в іншій справі.
— Слухаю, Гріно.
— Якщо не помиляюся, Ігор повинен випробувати нового Акпалуса.
— Це дійсно так.
— Оскільки він хворий і не може зробити це раніш, ніж через два тижні, а експедиція не може чекати через одну людину, хтось повинен його замінити.
— Так, але справа не така вже й проста. Нам потрібен океанолог, який був би фахівцем з підводної археології. Без нього експедиція не матиме сенсу. Він — єдиний, у кого є всі ці дані, і тепер, щиро кажучи, я не знаю, що й робити.
— Це дуже просто. Я випробую Акпалуса.
— Ти?
— Ясна річ, що я. Будучи океанологом і пробувши сім років поруч із Ігорем, я можу вважати себе майже фахівцем з підводної археології. Справді ніхто, окрім мене, — звичайно, за виняткові Ігоря, — не збере всіх оцих даних.
— Гаразд? Ігор знає про це?
— Це його ідея, — відповіла дівчина.
— Знаєш, коли вирушаємо?
— Сьогодні вночі.
— Гаразд, дівчино. Перекажи Ігорю, хай скоріше одужує. Жаль, що його не буде в експедиції. Ми скучатимемо за ним.
— Дякую.
«Вибач Ігорю, але в мене не було іншого виходу. Я не знайшла способу подискутувати з тобою. Думаю, що коли ти дізнаєшся про своє ув’язнення, буде вже запізно. Клянусь Кіркою[26]! Існує якась небезпека, а я не відаю, яка вона! Як же її уникнути, не, знаючи, звідки вона прийде? Якби не я, вона спіткала б Ігоря. Тепер залишається чекати… Ці руїни такі величезні. Яка цивілізація могла проживати на цім континенті? Нічого подібного я ніде не бачила. Певна річ, її створило плем’я, яке населяло Землю мільйони років тому. Але скільки ж різних племен обживало нашу планету? Виходить, досі археологія керувалася хибними критеріями Як вони могли вважати, що гомо сапієнс з’явився на Землі три мільйони років тому! Ясна. річ: археологія відстала від таких наук як фізика, біологія і, мабуть, саме тому велетенські монументи Стоунхеджа та Південної Африки здавалися залишками недавніх цивілізацій… На щастя, відкриття Атлантиди покінчило з подібними ідеями. Це було корисно з двох причин: підводна археологія оформилась як незалежна наука і довела, що історію планети творила ціла низка стародавніх племен. Сліди цивілізацій, яким шістдесят мільйонів років стали очевидними. Гадаю, це одна з них. О! Це, здається, площа, а та будівля — храм. Який величезний! Проходи, знову проходи… Ну й ну! Далі суцільна стіна. Ні. Є двері. Клянуся Кіркою! Вони запечатані. І як же їх відчинити! Гм… Якби за ними не було нічого важливого то будівничі не зважилися б їх запечатати такою здоровенною брилою… Думаю, тут стане у пригоді лазер. Ану, спробуємо…»
26
Кірка (Цірцея) — у грецькій міфології німфа-чаклунка, дочка Геліоса. Переносно — підступна красуня, спокусниця.