Фантастика Всесвіту. Випуск 3
- Автор: Вежинов Павел
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Фантастика Всесвіту. Випуск 3». Краткое содержание книги:
Завтра вона побачить Ігоря.
Сонячні зайчики стрибали поміж закритих повік, лоскотали сітківку ока. Волосся та шкіра насичувалися сіллю, що приносив бриз. Було приємно відчувати на устах присмак моря. Шелестіння кокосових пальм посилювало відчуття самотності. Тут усе було яскраве: і барви вдень, і зорі вночі.
Гріна повернула обличчя, щоб глянути на Ігоря, який, здавалося, спав. Затим її рука ковзнула по піску, набрала повну жменю і сипнула в обличчя юнака.
Все відбулося як завжди: крик, потім низка прокльонів. Ігор навсидячки обтрушував обличчя, тер повіки, а Гріна вищала від радості, втікаючи…
Вони полюбляли відпочивати на безлюднім острівці в Карибському морі. їм подобалося бігати по узбережжі, галасувати, немов божевільні. Це була їхня улюблена гра. Дівчина жбурляла йому в обличчя жменю піску, і поки той, напівосліплений, лаявся, втікала. Втім він завжди наздоганяв її. Потім наставала найкраща частина гри: Ігор валив її на пісок і обоє котилися схилом аж до хвиль. Після любовних забав вони купалися…
Відтоді збігло десять років.
Коли вони повернулися в центр, де працювали дослідники, керівник запропонував Ігорю випробувати нового Акпалуса.
— Акпалуса! А чому саме я?
Не чекаючи відповіді, юнак провадив:
— Бачите, я не хочу здаватися боягузом. Думаю, що я не з лякливих, але мені не подобається ризикувати життям заради чиєїсь втіхи. Чотири попередні Акпалуси не мали надійного дослідницького спорядження.
— Не заперечую, ризик існує, — визнав керівник. — але, повір мені. після попередніх провалів ми значно підвищили надійність апарата. Нам потрібен океанолог.
— В центрі є інші.
— Але ти єдиний, хто цікавиться підводною археологією. Ігор запитально глянув на керівника, той пояснив:
— Два тижні тому Гріна мені розповіла, що ти цікавився руїнами, недавно відкритими під антарктичною кригою.
— Це правда.
— Так ось, маєш випробувати Акпалуса в цій зоні. У Ігоря проясніло обличчя.
— Гаразд! Дуже вам вдячний.
— Чудово! Сподіваюся, з цього відрядження ти матимеш подвійну користь: випробуєш Акпалуса і вивчиш свої знамениті руїни.
— В усякому випадку, я згоден. Коли вирушаємо?
— За два дні.
— Добре. Матиму час залагодити деякі справи. Це все?
— Так. Можеш іти. Передавай вітання Гріні.
— Дякую!
Він мчав, перескакуючи по два східці, і з’явився перед Гріною так раптово, що вона здригнулася.
— Як же ти мене налякав! Чому такий збуджений?
— Я побачу їх! Нарешті я їх побачу!
— Кого? — холодно запитала Гріна.
— Невже ти їх не бачила на фотографіях?
— Ні.
Ігор подивився на неї здивовано.
— Гріно, йдеться про руїни…
Байдужість дівчини зникла.
— Чому ти не сказав мені про це раніше?
Вона підвелась, щоб його поцілувати.
— Коли ж ми їдемо?
— Їдемо? Боюсь, що я поїду сам.
Гріна відсторонилася від нього.
— Не сердься. Так вирішив керівник. Я маю випробувати Акпалуса і…
— Акпалуса! Та ти з глузду з’їхав!
— Це остання модель…
— Усі попередні Акпалуси так само були останніми моделями.
— Але ця не така.
— Та звідки тобі про це знати?
Ігор мовчки дивився на Гріну.
— Гаразд, — сказала вона сумно. — Певна, ти все одно поїдеш.
— Гріно, ти знаєш, що я марю цими руїнами ось уже кілька місяців. Думки про них заважають мені працювати.
— Але Акпалус, Ігорю..!
— Керівник запевнив мене, що безпека гарантується на дев’яносто дев’ять відсотків.
Юнак засоромився. Він уперше сказав Гріні неправду.
— Це мене не переконає, — мовила вона вперто.
— Це моя єдина можливість вивчити їх, — наполягав він. — Якщо не поїду тепер, то вже й ніколи. Такої нагоди вже не трапиться.
— А якщо з тобою щось станеться?
— Елемент ризику буде завжди.
Гріна мовчала.
— Гаразд, Гріно, якщо ти категорично проти…
— Я не маю нічого проти твоєї роботи! — вигукнула вона поспішно. — Роби те, що вважаєш за потрібне. Якщо ти відмовишся від такої нагоди, то потім мене за це картатимеш, а я не хочу відчувати себе винною до кінця свого віку. Тож краще їдь.
Юнак усміхнувся.
— Гаразд, кохана моя.
Він пильно глянув їй у вічі, поцілував і проголосив: