Не плач, кохана!

Брязкіт дробарки здається мені музикою, не помічаю хмару пилу, в якому ми всі перебуваємо. Мені б хотілося, щоб цей процес тривав нескінченно.

Але Вася Цвях вимикає дробарку, даючи всім кілька хвилин відпочинку. Підходжу до Клави. Очі її світяться радістю, але в них я бачу глибоко приховане занепокоєння.

Її моя інформація хвилює. Вона теж розуміє, що приховати її відносини з Ольвачем не вдасться. Її будуть викликати до слідчого, погрожувати, вимагати, щоб вона зізналася, що підмовила зека, щоб той розправився з ґвалтівником.

Все залежить від того, як складуться обставини. Якщо начальству табору вдасться відзвітувати за смерть Ольвача, як за нещасний випадок, нас ніхто не буде ні в чому звинувачувати.

Але можуть знайтися любителі правди і законності, які коли-то заглядали капітану в рот, які будуть говорити, що у нього було багато недоброзичливців, це вони влаштували смерть від струму високої напруги.

У нас з Клавою єдиний вихід — триматися до останнього. У смерті Ольвача ми не винні…

Існує презумпція невинності. Але коли ти сидиш перед слідчим, і він уже вважає тебе злочинцем, ти мимоволі відчуваєш себе винним. Тут важливо набратися сили і твердості, щоб кинути в обличчя слідаку: не чіпляйся до мене. Я не винен.

Незабаром мене викликали до слідчого. За маленьким столиком сидів молодий хлопець, якого величають Олексій Васильович. У нього кругле задоволене обличчя. Він зручно сидить за письмовим столом. Звисока дивиться на мене. Він дістав мою справу. Відкрив.

Мені здається, що він вже прийняв чарку для тонусу.

— За розкрадання сидиш? — Питає він мене.

Начальник складського господарства підставив. Я не крав.

— Скажи кому-небудь іншому.

— Вік волі не бачити.

— Гаразд. Де ти був, коли загинув Ольвач?

— В цей час ми вантажили щебінку. Я нікуди не відлучався з роботи.

— З ким?

— Разом зі всією бригадою.

— В яких стосунках ти знаходишся із Зоріною?

— Ми разом з нею працювали деякий час на млині. Звичайні відносини.

— А навіщо в порушення режиму додому до громадянина Козлова ходили.

— Було діло. Перепихнулись.

— Перепихнулись? Так?

— А чого собі відмовляти, якщо є можливість?

— Після звільнення збираєтеся одружитися.

— Самі розумієте. Звичайний прийом. Підманув жінку.

— Навіщо Ольвач вдарив вас у своєму кабінеті?

— Порушив режим. Ступив на попереджувальну смугу. Він побачив. Почав погрожувати наганом. Потім викликав у кабінет і давай виховувати. Я його вертухаем обізвав. Ось він і заїхав мені у вухо.

— На підстанції часто бував?

— Жодного разу. Нас до електроустаткування не допускають. Даремно ви, товаришу слідчий. До смерті Ольвача ніякого відношення не маю.

— Розберемося.

Слідчий мене «ганяв» близько години.

Вийшов у пригніченому стані. Мокрий. Точно такий, але інший молодий слідчий ганяв мене, коли розглядали справу про розкрадання соляри.