Не плач, кохана!
- Автор: Ремени Ник
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Strelbytskyy Multimedia Publishing
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Не плач, кохана!». Краткое содержание книги:
Шлях до мети нестерпний: фізичні і душевні випробування, здавалося б, зведуть нанівець ту примарну надію на волю і щастя.
У 2017 році роман нагороджений дипломом Міжнародного конкурсу «Коронація слова».
Стогнала дробарка в хмарі пилу. Сильним струменем летіло в мішки борошно. Побачивши мене, Вася Цвях вимкнув дробарку. Вся зміна оточила мене.
— Звідки матрос такий узявся? — повернувся до мене Вася Цвях.
Всі з заздрістю дивилися на мене. І що я вільний, і що на мені матроська форма, а не подерта куфайка.
Вася міцно потиснув мені руку:
— Нарешті сталося. Кулінар на волі. Нехай вам з Клавою пощастить.
Клава зняла з голови косинку. Обтрусила її від пилу і застигла з широко відкритими очима. Вона з захопленням розглядала мою чорну форму, смугастий тільник.
— Дивлюся на тебе і думаю, — сказала вона: — ти це, чи не ти.
Я вперше обійняв її при всіх і поцілував.
— Повернись, — сказала вона, коли пристрасті трохи вляглися. — Дівки будуть сходити з розуму від тебе.
Коли мені видали гроші, щоб міг доїхати додому, вирішив частину з них використати на одяг. Купив морську форму: брюки-кльош, смугастий тільник, безкозирку. Широкий ремінь. Відчув себе моряком, ким я був до того, як втратив волю.
Скільки довгих років я мріяв про цю хвилину. І, нарешті, вона прийшла. Якщо в житті до чогось прагнеш, то обов'язково це вийде. Я прагнув до волі. І я її отримав.
Мене ще кілька разів викликали на допит. Але слідчому нічого мені було поставити в провину. Він висував припущення, не маючи ніяких доказів. Намагався заплутати і залякувати мене. Але з кожним наступним допитом я відповідав все впевненіше.
Не добившись від мене бажаних показань, він перекинувся на Клаву, намагаючись з її допомогою затягнути мене в свої пута. Клава теж трималася однієї зі мною версії. Не давала слідаку ніяких зачіпок, але він її теж намагався розкрутити, щоб з нічого зшити кримінальну справу.
Це обставина псувало радісну картину мого звільнення. Коли ми залишилися з Клавою одні, я сказав, що не можу кинути її в цій ситуації, буду чекати її звільнення.
— Тобі треба негайно їхати звідси, поки вони тебе не посадили. Мене продовжують викликати до слідчого. Задають питання, які мають безпосереднє відношення до тебе. Їдь негайно!
— Я боюся тебе втратити. Мені здається, що якщо я поїду, ми з тобою ніколи не зустрінемося.
— Зі мною нічого не станеться. І їхати мені, крім тебе, нікуди. У мене зовсім нікого немає. Завдання моє полягає зараз у тому, щоб відбитися від слідчого. Як тільки закінчиться мій термін, я приїду до тебе.
— Я буду переживати за тебе. Кожен день на волі мені здасться довше, ніж тут. Ні, я залишуся до твого звільнення.
— Прошу тебе, не роби дурниць. Негайно виїжджай! Інакше ми з тобою можемо отримати новий термін.
Після довгих умовлянь я погодився поїхати без Клави. Може, вона, дійсно, права. На батьківщині їм мене не так легко дістати. А тут можуть у будь-яку хвилину пов'язати, і на довгі роки запроторити за колючий дріт.
Клаву вони можуть ще якийсь час тягати, домагатися від неї свідчень. Але як пов'язати з нею загибель Ольвача від струму високої напруги на зоні, де вона ніколи не була.
— Нехай буде по-твоєму. Я постараюся до твого приїзду вирішити всі проблеми. Приїжджай.
Я дістав сумку. Вийняв звідти чорні туфлі.
— Це тобі.
— А як ти доїдеш?
— Як-небудь доберуся.
— Не треба мені подарунків.
— Одягай, не соромся. Гроші вже заплачені.
Очі Клави засвітилися радістю. Ось уже скільки років її ноги, крім валянок, кирзових чобіт і важких грубих черевиків нічого не бачили.
Вона зняла черевики. Одягла легкі, мініатюрні, чорні туфлі. Присутні не могли приховати свого захоплення. Вони заплескали їй в долоні, немов естрадній співачці.
Дивлюся, як добре сидять туфлі на її худих, але струнких ніжках. І уявляю наше майбутнє життя. Чи то ще буде. Я вдосталь накормлю її здобними булочками, пряниками, печивом, тортами, щоб вона могла покінчити зі своєю худобою. Буде їсти те, що душа забажає.
Я не буду підпускати її до важких робіт. Більше ніколи в житті вона не буде тягати такі, як зараз, мішки. Я допоможу їй здобути освіту, щоб вона, як дружина Чуба, виховувала дітей. Або сиділа за столом у конторі, зводила дебет з кредитом.
Щоб ноги її погладшали, покруглішала дупа, щоб можна було сказати: взяв у руки — маєш річ.
Охоронці не дають нам насолодитися хвилинами прощання. Вони показують на годинник: завдання понад усе. За нього з них спитають.
Я кажу Клаві на прощання:
— До скорої зустрічі на волі!