Не плач, кохана!

Глава 7. Невдалий реванш

Сьогодні у Черчіля день народження. Він замовив горілки та закусити. Але передати підігрів вільнонаймані не встигли. Коли прийшли, біля об'єкту вже стояв воронок. Тому вони сховали передачу, де лежала гора смоли.

Туди сховали і горілку, і хаванину.

Коли Черчіль дізнався, що передача зірвалася, він засмутився.

— Невже свій день народження доведеться відзначати насухо! — журився він.

Його вже встигли привітати не тільки свої, але і виконроб, навіть Коля Моторист.

Василь Іванович мовчки слухав зажуреного іменинника. В його голові визрівав якийсь план. Нарешті він піднявся, сказав Мотористові:

— Коля, бери сокиру і відро. Йдемо зі мною.

Всі запитливо подивилися на виконроба. Ніхто не знав, що він задумав.

Соломон наказав мені миттю доставити відро і сокиру. Моторист поклав сокиру в відро і пішов слідом за виконробом.

Вони зайшли на прохідну. Охоронець за всіма правилами закрив їх у клітці з металу, цегли та колючого дроту, але шмонати не став. Лише запитав:

— Чому залишаєте об'єкт в робочий час?

— Смола потрібна, залити дах. В одному місці підтікає, — пояснив виконроб.

— Тоді проходьте.

Охоронець, не виходячи зі своєї кімнати, відчинив двері-решітку, яка вела на вулицю.

Чоловіки підійшли до гори смоли. Повозилися там трохи, поки бійці на вишках не втратили до них інтерес. Потім склали у відро передачу і засипали її смолою.

Охоронець запустив їх у клітку. Колі, який ніколи не брав участь у подібних вилазках, зробилося погано. Йому здавалося, що охоронці їх обов'язково перевірять. Вони з виконробом пошкодують про те, що трапилося.

Але Василь Іванович спокійно сказав:

— Відкривайте, хлопці, ми поспішаємо.

«Все, — жахнувся Моторист, — ми залетіли. І навіщо треба виконробу ще підганяти охоронців. Зараз почнуть шмонати, щоб не вказував, як їм виконувати свої обов'язки».

Але в кімнаті поруч дотримувалися іншої думки. Там вважали, що вільнонайманих перевіряти не треба, вони вийшли з закритої зони на кілька хвилин, завантажували відро під наглядом стрільців на вишках. Не проявивши до них абсолютно ніякого інтересу, пропустили на територію хімкомбінату.

Виконроб і Моторист основною асфальтованою дорогою пішли вглиб будівництва до головного виробничого корпусу. Я поспішив слідом за ними. Коли вони зайшли в приміщення, висипали вміст на землю, підібрав пакет і відніс його усміхненому Черчилю. Таким чином, першим виголосили тост не за іменинника, а за Василя Івановича, який зробив нам свято.