Правила гри. Частина друга
- Автор: Арєнєв Володимир
- Серия: Правила гри #2
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Джерела М
- ISBN: 966-7831-56-6
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Правила гри. Частина друга». Краткое содержание книги:
Й до «Правил ЦІЄЇ гри» внесено корективи. Попереду вирішальна битва з військом південних сусідів, що от-от перетне кордони Ашедгуну, — імперії, де володарює династія Пресвітлих. І невдовзі правителю доведеться зробити непростий вибір між честю та зрадою. А коли, окрім честі, йдеться ще й про кохання…
Готові до повного занурення? Добре, але не забувайте: в «Останній вежі» теж коїться багато незрозумілого, а небезпека чатує на занадто легковажних буквально на кожному кроці…
Мугід витримав паузу, аби всі ми як слід пройнялися його словами.
— Стосовно ж пояснень пана Нулкера, то, гадаю, він волітиме дати їх мені особисто, аби даремно не відбирати ваш час. Чи не так?
Я проаналізував усі «за» та «проти». Було ясно, що розповідь старого шита білими нитками. Одначе він воліє говорити зі мною наодинці. Боїться, що я ставитиму складні запитання? Хоче домовитися?
Лише зараз я зметикував, що можу й поторгуватися. Сумка в обмін на книжку. Книжка, звичайно, не моя, але і пан Чраген не є її законним власником. До того ж, залишиться переклад, котрий я зможу віддати «академікові» як компенсацію.
Я погодився.
Однак заперечив той, від кого очікували менш за все. Пан Шальган, «генерал у відставці».
— Хвилиночку, — мовив він, і шепіт навколо знову вщух. — Хвилиночку.
Нагадаю вам, шановний пане Мугіде, один епізод із вашої оповіді. Те місце, де Пресвітлий Талігхіл пригадує, що з ним сталося. Це ж він перебував у тілі пана Нулкера, чи не так?
— Не знаю, — знизав плечима оповідач. — Як відомо, Пресвітлому Талігхілу снилися незвичайні сни. Можливо, те, про що йдеться — лише один із них… До речі, панове, я зовсім забув! Учора, коли служник покликав мене, я отримав вельми втішне повідомлення. Ось, можете самі переконатися.
У голосі Мугіда зазвучало ледь помітне полегшення.
Ми чули це — далеке гарчання двигуна.
— Невже рятівники?! — вигукнула пані Валхір.
— Гадаю, якщо ви підніметеся на дзвіницю, то самі зможете у цьому впевнитися, — зауважив Мугід.
Груба гра! — захоплено подумав я. — Але ж спрацювало!
Сприймані поквапилися до сходів, усі як один. Залишилися я та старий.
— Отже, — мовив оповідач і уважно подивився на мене.
Я кахикнув і опустив очі. Розмовляти з Мугід ом мені не хотілося, а поготів — розповідати, як усе було насправді.
— Можете нічого не пояснювати, — несподівано сказав він. — Я і так знаю. Якщо виникне бажання — поговоримо після останнього сеансу. А зараз скажіть лише одне: де фоліант?
Я прорахував усі можливості та…
— Мовчіть! — пролунав за моєю спиною голос. — Мовчіть, хлопче! А ви, шановний, намагайтеся зробити так, аби я бачив ваші руки.
— Ось від кого не чекав подібного, так це від вас, пане Чрагене, — незворушно заявив старий. — І що ви збираєтеся робити з цим пістолетом, га?
— Стріляти, якщо виникне потреба, — я намагався не ворушитися: він не уточнив, у кого.
— Що вам потрібно? — поцікавився Мугід.
— Те, що й вам. Фоліант. Ви ж його переклали, Нулкере, чи не так?
Я кивнув.
— Де він?
— У мене в кімнаті.
— Отже, підіймаємося до вашої кімнати, — погодився пан «академік». — І ви, Мугіде. Нам треба багато про що поговорити, але за зачиненими дверима.
Оповідач знизав плечима:
— Як вам завгодно. Але прошу, опустіть пістолет. По-перше, це не робить вам честі, а по-друге, за бажанням я давно б уже вас знешкодив.
Він ледь ворухнувся, і блискуча пластинка метального ножа затремтіла поряд із моїм плечем. Удруге за останні кілька днів! Чи не забагато?
Добре хоч, у Чрагена виявилися міцні нерви, і він не вистрелив. Просто заховав пістолет.
— Ідемо.
І ми, мирно та спокійно, як цивілізовані люди, рушили до мене.
Тут пан Чраген щільно прикрив двері і запросив усіх сідати.
Я виклав на стіл перед ними пліснявий фоліант, блокнот із перекладом та «Феномен Пресвітлих».
— Що ж, — несподівано усміхнувся Мугід. — Ви прочитали цю книгу, пане Нулкере?
Я знизав плечима:
— Якщо ви маєте на увазі «Феномен» — не повністю; не вистачило часу. Так, вибірково.
— Про що ж, якщо не секрет?
— Про суурів, про оповідачів, про феноменоносіїв. Ну і так, ще якісь дрібниці.
— Тоді вам буде легше зрозуміти, — задоволено заявив старий. — А вам, пане Чрагене, знайомі ці поняття?
Той сухо кивнув:
— Більше ніж.
— Ось і добре. Розпочнемо, панове. Читайте, Нулкере.
— Першу сторінку я переклав раніше і вже читав вам, пане Чрагене. Але, з вашого дозволу, повторю.
ПЕРЕКЛАД ПЛІСНЯВОГО ФОЛІАНТУ
…колись чи ні. Я не знаю, який із можливих варіантів майбутнього втілиться у життя, — і ніхто не знає. І в своєму незнанні, охоплений бажанням донести до тих, хто прийде (якщо прийде) після нас, свої знання, я пишу ці рядки.
Усвідомлюю, що найімовірніше мій щоденник прочитає хтось, для кого він не призначений. Що ж поробиш! Звичайно, я не залишу щоденник без нагляду, але трапитися може всяке.