Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Классическая проза » Життя Дон Кіхота і Санчо
Життя Дон Кіхота і Санчо - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Життя Дон Кіхота і Санчо

Электронная книга - «Життя Дон Кіхота і Санчо». Краткое содержание книги:

«Життя Дон Кіхота і Санчо» (1905) іспанського письменника, філософа і політичного діяча Міґеля де Унамуно-і-Хуґо (1864–1936) є своєрідним філософським коментарем до знаменитого Сервантесового роману «Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі», спробою розкрити не помічений іншими критиками сенс. Водночас це самостійний твір, що шукає в цій пам’ятці радше джерело натхнення, сприймаючи її за матеріал для будівництва власної філософської концепції. Тут бéзум протиставлено раціоналістичному животінню обивателя, сни стають реальністю, трепетне прагнення вічності проймає єство індивіда, спонукаючи шукати опертя для свого існування поза всіма можливими горизонтами, а народи, здіймаючись над своєю розпорошеністю, зважуються на власні героїчні витівки.
1 ... 54 55 56 57 58 59 60 61 62 ... 148
Перейти на страницу:
Той, хто мислить щиро, знайте, Він так само щиро б’ється, Та якщо він промахнеться, Ви йому не докоряйте,

— як сказав граф Лосано Перансулес[63] у «Юності Сіда».

Та вершники не звернули на нього щонайменшої уваги, і Дон Кіхот, «бачивши, що ніхто з чотирьох подорожніх на нього не зважає і виклику не хоче приймати, аж нетямився з гніву та досади». Атож, мій бідолашний Дон Кіхоте, атож: нам більше до вподоби, коли з нас сміються, аніж коли на нас не звертають уваги. Я розумію твій гнів і досаду. Тобі було б ліпше витерпіти цілий хор насмішників, аніж те, що твої виклики та твої погрози просто не помічають, ніхто навіть не насміхається з них.

Незабаром по тому корчмар учинив бійку з двома постояльцями, які хотіли втекти, не заплативши за постій, і корчмариха та її донька звернулися до Дон Кіхота як до найменш заклопотаного з усіх їхніх гостей, просячи, щоби він допоміг їхньому чоловікові та батькові. «Вислухавши її, Дон Кіхот відповів спокійно і незворушно: “Ясна панно, в сій хвилі прохання ваше нестатечне і недоречне, бо невільно мені в якусь нову пригоду вдаватись, допоки тієї не завершу, на яку я вже слово подав”», — і докинув, нехай вона, мовляв, піде і скаже батькові, щоби той тримався, доки він не випросить дозволу в принцеси Обізіяни. Цей дозвіл Дон Кіхот добув, але не став добувати меча, побачивши, що битися з тим простим людом годиться лише його джурі. І правильно вчинив.

Бо чи пристойно звертатися по допомогу до кабальєро, коли нам заманеться й разом із тим глузувати з нього та прив’язувати йому руку, а потім просити, щоби він виручив нас у нашій скруті тією самою рукою, якій ми завдали такої кривди раніше. Ми полюбляємо глузувати з божевільного, та коли нам потрібна допомога, то звертаємося до нього. Ганьба героєві, який ставить свій героїзм на службу тим, котрі збиткуються з нього і принижують його! Коли твій ближній устряє в бійку з такими самими пройдисвітами, як він, залиш їх, нехай вони самі між собою розберуться, а надто, коли йдеться про те, щоб утекти з корчми, не заплативши за постій: твоє втручання в такому разі лише зашкодило б. Допомагай потерпілому не тоді, коли він вважає, що ти повинен допомогти йому, а коли ти сам вважаєш, що твій обов’язок — прийти йому на допомогу. Не давай нікому того, чого він у тебе просить, поки ти сам не дійдеш висновку, що твоя допомога йому потрібна й ти готовий витерпіти його невдячність.

«Та лукавий, як то кажуть, не спить, а все миром колотить; якраз у цей час до корчми прибився той самий цилюрник, у якого Дон Кіхот здобув колись Мамбрінового шолома, а Санчо Панса взяв міньки упряж; завів він осла свого до стайні, аж бачить — Санчо коло сідла саме порається. Впізнав цилюрник своє добро і, набравшися зваги, кинувся на Санча, гукаючи: “Ага попався, жучку, в ручку! Давай мені, пане шалигане, мідницю мою, сідло і всю збрую, що ти в мене вкрав!”» Побачивши Санчо ту наглу напасть і почувши, як його шпетять, ухопився однією рукою за сідло, а другою двигонув напасника в зуби, аж той юшкою вмився… Дон Кіхот надоспів уже туди і з великою втіхою дивився, як джура його обороняється і в наступ переходить. З сієї хвилі він вирішив, що Санчо в нього добрий вояка, і поклав у душі при першій же нагоді висвятити джуру свого на рицаря, бо він цілком заслуговує тої честі». Почувши, як цирульник бреше про вкрадений у нього мідний таз для гоління, Дон Кіхот утрутився в суперечку й наказав принести згадувану річ і заприсягся, що то був шолом, і виставив його на очі всіх присутніх, аби вони самі в тому переконалися.

Розділ XLV

В якому остаточно вирішуються сумніви щодо Мамбрінового шолома та сідла, а також оповідається не менш правдомовно ще деякі пригоди

«Як вам це все подобається, панове добродійство, — сказав тоді цилюрник. — Чуєте, сі шляхетні люди затялись на тому, що це не мідниця, а нібито шолом?» — «Авжеж, шолом! — вигукнув Дон Кіхот. — Коли хто з рицарів наважиться стверджувати противне, я скажу, що він бреше, а зброєносцеві скажу, що він бреше тисячу разів!»

Саме так, саме так, мій сеньйоре Дон Кіхоте; саме в цьому полягає найвища мужність — стверджувати щось рішучим і гучним голосом у присутності всіх і захищати своє твердження власним життям, і це створює всі істини. Речі є тим справжнішими, чим більшу вони вселяють віру, і не розум, а воля їх стверджує.

Цікаво було б подивитися на бідолашного голяра, якому належав мідний таз, коли він ще не був шоломом. Спершу висловив свою думку Санчо. Коли Дон Кіхот сказав: «Присягаю на рицарський орден, до якого належу, що се той самий шолом, який я у нього здобув — я не додав і не відняв тут нічогісінько», він боязко підтримав свого пана: «Правду каже мій пан, бо відколи він оцю штуку здобув, то один усього раз він у битву з нею ходив, коли визволяв тих бідолашних кайданників, і якби не ця шоломідниця, то було б йому непереливки, так густо ворог камінюччя на нас швиргав».

вернуться

63

Граф Лосано Перансулес — персонаж п’єси «Юність Сіда» (Las mocedades del Cid, бл. 1599), автором якої є Ґільєн де Кастро-і-Бельвіс (Guillén de Castro у Belvis, 1569–1631) — іспанський драматург Золотої доби. Унамуно цитує рядки з першого акту першої частини п’єси.

1 ... 54 55 56 57 58 59 60 61 62 ... 148
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)