Хатина дядька Тома

— Мері, чи не сказала б ти Джонові, щоб він попатрав курку?

— І Мері побігла виконувати доручення.

— А як там Ебігел Пітере? — запитала Рейчел, пораючись біля коржиків.

— Та їй уже полегшало,— відказала Рут.— Я була там сьогодні, вранці, перестелила постіль, прибрала в домі. А потім прийшла Лі Гіллз, напекла хліба та пирогів на кілька днів. Я ще ввечері її навідаю.

— Ну, а я піду до неї завтра. Може, треба щось опорядити чи полагодити,— сказала Рейчел.

— Еге ж, це добре,— озвалася Рут.— Я чула, що Гана Стенвуд занедужала. Мій Джон був там учора ввечері. Треба буде завтра й собі піти.

— Нехай Джон приходить до нас завтра обідати, якщо ти сидітимеш у неї цілий день,—запропонувала Рейчел.

— Дякую, Рейчел. Там буде видно... А от і Саймон! До кухні зайшов Саймон Геллідей, високий кремезний чолов’яга в грубій куртці та крислатому капелюсі.

— Як живеш, Рут? — привітно мовив він, забираючи пухку ручку гості в свою широку долоню.— А як твій Джон?

— О, Джон живе гаразд, та й ми всі непогано,— весело озвалася Рут.

— Що там чувати, старий? — запитала Рейчел, садовлячи коржики в піч.

— Пітер Стебінз казав мені, що ввечері вони приведуть нових друзі в,— значливо відповів Саймон, миючи руки над мискою за дверима

— Он як! — замислено мовила Рейчел і позирнула на Елізу.

— Ти, здається, казала, що твоє прізвище Гарріс? — запитав Саймон в Елізи, повернувшись до кухні.

Рейчел швидко метнула оком на чоловіка.

— Так,— тремтливим голосом підтвердила Еліза, гадаючи, що, мабуть, про неї вже повивішували об’яви.

— Жінко! — покликав Саймон, виходячи за двері.

— Чого тобі, старий? — озвалася Рейчел і, витираючи з рук борошно, пішла за ним.

— її чоловік у селищі й буде тут сьогодні ввечері,— сказав Саймон.

— Та що ти кажеш! — вигукнула Рейчел, і обличчя її засвітилося радістю.

— Справді так. Пітер їздив учора візком до другого поселення й застав там стару жінку та двох чоловіків. І один з них сказав, що його звуть Джордж Гарріс, а з його розповіді про себе я переконався, що то він. Гарний, меткий такий молодик... То що, скажемо їй про це зараз? — спитав Саймон.

— Ану порадьмося з Рут,— відповіла Рейчел.— Гей, Рут! Іди-но сюди!

Рут відклала своє плетиво і швидко вийшла за двері.

— Слухай, Рут, як нам бути?—запитала Рейчел.— Ось старий каже, що з новими втікачами прийшов Елізин чоловік і сьогодні ввечері буде тут...

Радісний вигук маленької квакерки перепинив їй мову. Рут сплеснула руками й так підскочила від захвату, що два непокірних кучерики вислизнули з-під чіпця і впали на білу хустку. ‘

— Цить, люба, цить,— лагідно мовила Рейчел.— Ну, то як — сказати їй про це зараз?

— Та певне! Цю ж мить! Ти уяви собі, як би я зраділа, коли б це був мій Джоні Зараз же скажи їй.

— Їй-право, Рут, ти тільки любов’ю до ближнього й живеш,— обізвався Саймон, потішено дивлячись на Рут.