Ваш покірний слуга кіт

Раптом я розплющую очі і бачу: господар непомітно перебрався з кабінету до спальні і шугнув під ковдру поряд з господинею. У нього звичка на сон обов’язково прихопити з кабінету книжечку, написану чужою мовою. Однак, лігши спати, він ще не прочитав і двох сторінок. Іноді просто кладе її під голову. Якщо ти її не читаєш, то навіщо носити? Але господар господарем, і ніякі глузування господині тут не поможуть. Не раз вона його просить: «Та перестань», — він і слухати не хоче. Щодня завдає собі зайвого клопоту: приносить книжку, якої ніколи не читає. Інколи він перебирає міру і приносить аж кілька книжок. А недавно кілька вечорів підряд приходив у спальню з грубезним словником Вебстера під пахвою. Мабуть, це хвороба. Як деякі розпещені люди не можуть заснути, не наслухавшись булькоту води в чайнику роботи майстерні Рюбундо, схожого на шум вітру в сосновому вітті, так і господаря не здолає сон, якщо в головах не лежатиме книжка. Виходить, книжка для господаря не розвага, а снодійний засіб. Друковане снотворне.

«Напевне, і сьогодні щось приніс». Я заглянув. Поруч господаря, чіпляючись за кінчик його вусів, лежить напірозгорнута тонка, в червоній обкладинці, книжечка. Судячи з того, що великий палець лівої руки закладений між сторінками, можна дійти висновку, що господар виявив гідну похвали витримку і, здається, прочитав кілька рядків. Обік червоної книжечки, як звичайно, виблискує холодним, чужим весняній порі світлом кишеньковий нікельований годинник.

Господиня відсунула від себе маля і голосно хропе, широко розтуливши рота. Голова її сповзла з подушки. Взагалі я вважаю, що найгидкіше у людини — це спати з розтуленим ротом. Кіт, приміром, ніколи в житті так не осоромиться. Споконвіку ротом видають звуки, носом вдихають і видихають. Однак, чимдалі на північ люди лінивіші й, заощаджуючи сили, намагаються якнайменше відкривати рота, а тому гугнявлять. Та найогидніше, коли носа закладе і доводиться дихати ротом. Передусім небезпечно: а ну як із стелі впаде мишачий послід.