Ваш покірний слуга кіт
- Автор: Сосэки Нацумэ
- Год: 1973
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Іван Дзюб
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Ваш покірний слуга кіт». Краткое содержание книги:
Герої повісті — коти і люди. У японських книжках для дітей прийнято зображати тварина як маленького чоловічка з головою звіра. Коти в повісті Сосекі — це маленькі чоловічки в масках. Серед них зберігаються ті ж соціальні відмінності, що й серед людей, адже вони живуть у світі, де служниця часто розцінюється нижче кішки. У повісті вони на ролі клоунів: розігрують інтермедії між основними номерами. Але якщо коти схожі на людей, то вірно і зворотне: багато людей не краще тварин.
Щоразу, як Мейтей безсоромно проказував «ніс», Судзукі-кун непокоївся. Але Мейтей, нічого не помічаючи, провадив далі:
— Після нашої розмови я й далі вивчав проблему носа й нещодавно відкрив, що в «Трістрамі Шенді» є міркування про носи. Шкода тільки, що Стерну не можна показати носа пані Канеди. Такий чудовий матеріал був би! Прикро, що такий ніс захиріє у глушині, хоча в нього є всі підстави зберегтися в пам’яті нащадків тисячоліття. Як тільки Ніс з’явиться тут іще, я спробую накидати з нього ескіз, який правитиме посібником при вивченні естетики, — не вгавав Мейтей.
— Кажуть, донька Канеди готова вийти за Канґецу, — повідомив господар новину, щойно почуту від Судзукі-куна. А той невдоволено скривився і ну підморгувати господареві. Та марно — господар реагував так само, як діелектрик на електричний струм.
— Трохи дивно, невже діти навіть таких батьків здатні любити? Але то, напевне, не любов, а якщо й любов, то в усякому разі несерйозна.
— Хай і несерйозна. Аби тільки Канґецу оженився.
— Як це так — оженився? А хіба кілька днів тому ти не був проти? Сьогодні, бачу, ти надто розм’як.
— Не розм’як, я взагалі ніколи не м’якну, а…
— З тобою щось таки сталося. Судзукі, ти от послухай, що я тобі скажу про отих Канеда, — ти крутишся там, у діловому світі, тож воно тобі знадобиться. Їм, бач, заманулося, щоб їхню доньку величали дружиною найобдарованішої в світі людини, нашого приятеля Мідзусіми Канґецу. Та це ж усе одно, що спарувати дзвона з паперовим ліхтарем. Хіба можна стерпіти таке? Навіть ти, комерсант, гадаю, погодишся зі мною.
— А ти, як завжди, енергійний, бадьорий. Чудово. За десять років анітрохи не змінився, молодчага! — пропустивши повз вуха Мейтеєві слова, спробував викрутитися Судзукі-кун.
— Коли вже ти мене так хвалиш, то я ще трохи блисну ерудицією. Стародавні греки надзвичайно високо цінували фізичну культуру й заохочували до неї, видаючи переможцям на різних змаганнях цінні подарунки. Але дивна річ: нема документа, який свідчив би, що вченим видавали нагороди за знання. Я і досі дивуюся: чого б це?
— Справді, якось дивно. — Судзукі-кун підладжувався до Мейтея.
— Аж ось кілька днів тому під час роздумів над проблемами естетики я зненацька відкрив причину того дивного факту. Мої багаторічні сумніви розтанули, на мене найшло таке божественне осяяння, що мені здалося, наче я вийшов з глибокої темряви й досяг райського блаженства.
Мейтей дав таку волю пишномовству, що навіть обличчя Судзукі-куна, неабиякого мастака говорити, наче промовляло: «Так і я не втну». Господар сидів похнюплений і постукував паличками зі слонової кістки по краю тарілки, немов хотів сказати: «Ну от, знову почалося». Лише Мейтей без угаву самовдоволено просторікував:
— Так хто ж, ви думаєте, докладно з’ясував природу цього суперечливого явища і вивів нас раз і назавжди з темного провалля сумнівів? То був, відтоді як існує наука, може, найвизначніший вчений, грецький філософ Арістотель. У його творах записано… гей, не стукай по тарілці, а уважно слухай… Призи, одержувані переможцями змагань, цінувалися дорожче за виявлене мистецтво. Тим-то вони правили водночас за премію і засіб заохочення. Ну, а як зі знаннями? Якщо вже давати винагороду за знання, то це мало б бути щось вартісніше. Однак що ще в світі зрівняється з таким рідкісним скарбом, як знання? Ніщо. Греки розміркували ось як: навіть якщо скласти заввишки з Олімп гору скриньок зі золотом, зібрати все багатство Креза, то цього все одно не вистачить, щоб винагородити за знання. 3багнувши, що, як не крути, а це речі незрівнянні, греки вирішили: вченим премій не видавати взагалі. Сподіваюсь, і ви зрозуміли, що ні золото, ні срібло, ні мідь не можуть зрівнятися зі знаннями. Так от, коли вже ви засвоїли цю засаду, вернімося до раніше порушеного питання. Що являє собою якийсь Канеда? Це ж банкнота з очима й носом, а не людина. Образно кажучи, не що інше, як ходяча банкнота. Донька ходячої банкноти в такому випадку всього-на-всього ходяча марка. 3 другого боку, хто такий Канґецу-кун? 3 ласки неба він найпершим закінчив найвищий храм науки і невтомно в благенькому хаорі з часів каральної експедиції на Тьосю день і ніч досліджував стійкість руху жолудів. На ньому він не зупинився; найближчим часом опублікує свій великий трактат, який затьмарить славу лорда Кельвіна [115]. Щоправда, чисто випадково він мало не стрибнув у воду з моста Адзумабасі, але цей вчииок можна пов’язати з властивою запальним юнакам схильністю до пароксизмів. Цей його замах на життя ніяк не підірвав репутації, що нею він втішався як ерудит. Якщо говорити про Канґецу-куна властивими мені епітетами, то він — ходяча бібліотека, двохсот-восьмиміліметровий набій, нафарширований знаннями. Якщо той набій одного гарного дня вибухне у вченому світі… так і дивись вибухне… таки вибухне…
115
Лорд Кельвін Вільям (1824–1907) — відомий англійський фізик, на честь якого названо шкалу абсолютних температур