Людина без властивостей. Том II

Але й добродії, котрі з урочистої нагоди носять на фраках гаптоване золотом листя й іншу таку буколіку, теж трималися реалістично-політичних упереджень свого ремесла й, не знаходячи за лаштунками паралельної акції жодних конкретних явищ, невдовзі звернули свої погляди на те, що було в Каканії причиною більшости явищ нез’ясованих і називалося «нероз-кріпачені народи». Нині дехто вдає, нібито націоналізм — то всього-на-всього винахід військових постачальників, хоч не завадило б зробити спробу дати й ширше тлумачення, і Каканія вносила в це вагомий внесок. Перед мешканцями цієї імператорської й королівської імператорсько-королівської подвійної монархії стояло важке завданням: вони мали почуватися імператорськими й королівськими австро-угорськими патріотами, але воднораз і королівсько-угорськими або імператорсько-королівсько-австрійськими. Їхнім гаслом, зрозумілим з огляду на такі труднощі, були слова: «Спільними зусиллями!» Інакше кажучи, viribus unitis. Однак австрійці потребували для цього зусиль куди більших, ніж угорці. Адже угорці були насамперед і зрештою тільки угорці, й лише решта людей, котрі не розуміли їхньої мови, вважали їх і австро-угорцями; австрійці, навпаки, насамперед і споконвіку були нічим і мали, на думку їх проводарів, також почуватися австро-угорцями чи австрійцями-угорцями, — для цього поняття не було навіть точного слова. Австрії теж не було. Обидві частини — Австрія й Угорщина — пасували одна до одної, як червоно-біло-зелений піджак до чорно-жовтих штанів; піджак був сам собою, а штани — те, що лишилося від уже неіснуючого чорно-жовтого костюма, попореного в тисяча вісімсот шістдесят сьомому році. Відтоді штани «Австрія» офіційною мовою називалися «Королівства й землі, представлені в імперській раді», що, певна річ, анічогісінько не означало й було назвою, складеною з кількох назв, бо й тих королівств, як, наприклад, цілком шекспірівської Лодомерії чи Іллірії, теж давно вже не було, і не було їх уже тоді, коли ще не був розкомплектований чорно-жовтий костюм. Отож австрієць на запитання, хто він такий, не міг, звісно, відповісти: «Я — один із мешканців тих королівств і земель, які представлені в імперській раді і яких немає», — і вже з цієї причини волів сказати: «Я — поляк, чех, італієць, фріулець, ладин, словенець, хорват, серб, словак, українець чи воллісець», — а це був уже так званий націоналізм. Уявіть собі білочку, яка навіть не здогадується, хто вона — білка чи кішка-дубнячка, істота, котра нічого про себе не знає, і ви збагнете, що за певних обставин можна до смерти злякатися й власного хвоста; а каканці були саме в таких стосунках одне з одним і поглядали одне на одного з панічним страхом членів ватаги, які спільними зусиллями не дають одне одному чим-небудь бути. Відколи крутиться земля, ще жодна істота не вмирала від неточного слововживання, але треба, либонь, додати, що з австрійською й угорською австро-угорською подвійною монархією сталося, одначе, так, що вона загинула через неможливість знайти для неї адекватну назву.