Золотий фараон

— Пане, я знайшов його! Я знайшов його! — радісно кричав хлопець.

— Кого? — невдоволено спитав Картер. — І чому ти вчасно мене не збудив? Я мав не пізніше сьомої бути на розкопках.

Обличчя в Абдули витяглося. Він дуже образився.

— Ти ж так давно хотів попоїсти курятини. А сьогодні я знайшов чоловіка, що розводить найкращих в усьому Єгипті курей. Він живе далеко звідси, я біг туди понад годину. І він продав мені одну курку.

— Я хочу знайти гробницю, а ти бігаєш по курку замість вчасно мене будити, — пробурмотів Картер.

Абдула розгублено крутив пальцями.

— Я хотів зробити тобі приємність, пане. Ти зле виглядаєш, завжди в тебе бракує часу поснідати. Може, принести чаю?

Сумне хлоп'яче лице зворушило Картера. Він поправив хлопцеві феску на голові і дружньо поплескав по щоці.

— Ти добре придумав, Абдуло, дякую тобі. Тільки не забудь завтра вчасно принести сніданок.

— Пане, стривай, у тебе брудні черевики, непочищений піджак, ти ще нічого не їв, а я…

Але Картер уже швидко прямував вулицею.

Думки випереджали його, линули до місця розкопок. Певне, вчора Ахмед Гургар та інші бригадири зрозуміли його правильно і тепер копають не вглиб, а розширюють виям. Бо що могло ще ховатися в глибині? Коли він відновив в уяві вхід до гробниці Рамсеса Шостого, то визнав, що він — фантаст. Так, так, фантаст — і, мабуть, від того самого дня, коли Теодор Девіс одкрив невелику схованку, де лежали алебастрове начиння, рештки дерев'яної скриньки і золоті платівки з іменем «Тутанхамон»: Припустімо, що Амонові жерці звеліли вбити фараона, то хто ж тоді наважився врочисто його поховати? Чи не його наступник, верховний жрець Ейє, цей удаваний приятель єретика Ехнатона? Ейє був підступний і до того ж надзвичайно розумний чоловік, що вмів підтримувати однаково добрі стосунки з жерцями бога Амона та їхнім запеклим ворогом Ехнатоном. Коли жерці вийшли переможцями, він, мабуть, зажадав од них як винагороди обидві корони — Верхнього і Нижнього Єгипту.

У розпачі Картер провів рукою по очах. Як неймовірно важко людському розумові відтворити події, що відбувалися три тисячі років тому! І як неймовірно важко тільки на підставі небагатьох знахідок — кількох поховальних речей — припустити, що Тутанхамон знайшов собі вічний спочинок у Долині царів.

Картер прискорив ходу. Він поклав нарешті домогтися певності. Сьогодні, завтра і всі наступні дні треба копати далі тільки вглиб, а не вшир, як він звелів учора. Робити щось па взірець невеличких шахт. Кожну копатимуть троє робітників. Дедалі глибше й глибше — шахта обіч шахти. Всупереч усім законам археологічних розкопок — не обережно виймати землю лопатами, а рішуче вгризатися в неї. Не він буде винний у такому неправильному, нефаховому методі роботи, — відповідальність цілком ляже на панів з Департаменту охорони старожитностей. Якби вони дали йому не чотирнадцять днів, а рік!

Чотирнадцять днів! Яке безглуздя!