Золотий фараон

— Від тебе мені нічого не треба, а від отого чоловіка внизу я хотів би дещо дізнатись.

Ахмед Гургар випростався.

— Слухай-но ти, власнику гарбузяної голови, «отой чоловік» ніякий не «отой чоловік», а найславетніший з усіх славетних учених світу. Найвідоміші дослідники в нашій країні шанобливо схиляються перед ним. І якби він не відкрив найзначніші гробниці в Долині царів, ти стояв би на варті не тут, а в своїй смердючій казармі.

У цю мить Картер обернувся. Суперечка заважала його роздумам. Побачивши над собою фельдфебелеве обличчя, він приязно спитав:

— Чого ти хочеш, друже? Чи тебе зацікавили розкопки? То йди сюди, я покажу тобі дещо незвичайне.

Фельдфебель промимрив щось, перепрошуючи, — він, мовляв, прийшов в іншій справі.

— На те ще буде час, — мовив Картер і потяг солдата вниз. — Ось, друже, поглянь на цей підмурок! Це — рештки давніх робітничих хатин. Мабуть, тут жили каменярі, що вибили в скелі Рамсесову гробницю. Тут було чимало хатин. У давнину вони стояли одна за одною звідси аж до того боку долини.

Фельдфебель глянув у напрямку, куди показував рукою Картер, і почухав потилицю.

— То ти хочеш, пане, відіслати до музею все те каміння від давніх хатин?

— Ні, ні, — засміявся Картер. — Ми копатимемо тут далі аж до скелястого грунту. Бо я сподіваюся натрапити тут на гробницю.

— На гробницю? — вражено спитав фельдфебель. — Отже, я правильно гадав, що ти хочеш, пане, прокопати тунель під Рамсесовою гробницею, а цього робити не можна, бо тоді завалиться вхід.

Ахмед аж лягав зі сміху, і фельдфебель показав на нього Картерові:

— Пане, заборони цьому чоловікові сміятися з мене. Я — фельдфебель вартової служби. І хоч я тільки віднедавна вартую в Долині царів, та не дозволю себе ображати.

— Заспокойся, — посміхнувся Картер. — Ахмед сміється тільки тому, що ти, певне, гадаєш, ніби ми вдамося до динаміту. Поглянь на моїх людей! Бачиш, як вони старанно відгрібають щебінь? Вони роздивляються кожну жменьку землі, чи немає в ній якоїсь старовинної речі.

— Але ти сказав, що хочеш знайти гробницю. Чи люди з музею знають, що її тут сховано?

— Ніхто не знає. Тільки я один вірю в це.

— І ти в жодній книжці не вичитав, що саме тут те місце, яке шукаєш?

— Ні, в жодній книжці не написано, де спочиває фараон, що його гробницю я шукаю.

Фельдфебель ковзнув бентежним поглядом по Картерові, тоді зиркнув на Ахмеда Гургара і нараз заквапився.

— Мені треба йти, пане, перевіряти вартових, — мовив він, ніби вибачаючись, і виліз хутко з ями.

Нагорі він іще раз нахилився.

— Пробач, пане, я ще хочу тебе спитати. Ти ж дістав у Каїрі дозвіл провадити тут розкопки, правда? — І коли Картер усміхаючись кивнув головою, додав — Я думаю, що урядовці чинять несправедливо. От якби я пішов до них і сказав: дайте мені дозвіл, бо я сподіваюся під Рамсесовою гробницею знайти ще одну, — вони заперли б мене до божевільні.