Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фактор
- ISBN: 978-966-180-038-9
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України». Краткое содержание книги:
Книга адресується суддям, адвокатам, юристам, які працюють у правоохоронних органах, на підприємствах, в установах, організаціях.
Законодавство враховано станом на 1 січня 2010 р.
8. Стаття 16 ЦК встановлює способи захисту не тільки цивільних прав. Статус таких, що «охороняються законом», ст. 15 ЦК надає всім інтересам осіб. Але спеціальні норми не завжди передбачають захист не тільки прав, а й інтересів. Разом з тим, чинне законодавство встановлює і спеціальні норми, якими передбачається захист інтересу. Так, ст. 23 Закону «Про охорону прав на промислові зразки» [77] дає «будь-якій особі, яка виявила бажання і готовність використовувати промисловий зразок», право звернутися до суду з позовом про видачу дозволу на використання промислового зразка, якщо він не використовується протягом встановленого строку. Подібні правила передбачені і законами про охорону прав на інші об'єкти промислової власності. Для задоволення такого позову особа не повинна доказувати факт порушення її цивільного права, вона повинна доказати лише наявність бажання і готовності використовувати відповідний об'єкт промислової власності, тобто наявність інтересу.
9. У ч. 2 ст. 16 ЦК перелічені матеріально-правові способи захисту цивільних прав. Першим серед способів захисту цивільних прав в ст. 16 ЦК названо визнання права. Вимога про визнання права, на відміну від більшості інших видів вимог, може бути пред'явлена на захист не тільки порушених, а й таких суб'єктивних прав, що не визнаються чи заперечуються. Оспорювання суб'єктивного цивільного права може виражатися, наприклад, у заявленні претензій на майно, яке знаходиться у власності особи. Припустимо, пред'явлення позову про визнання не лише речового чи іншого абсолютного права, але і права, яке складає зміст зобов’язання. Зокрема, це можливо в тих випадках, коли сторона зобов'язання в непроцесуальних формах оспорює факт існування між сторонами зобов'язання.
Вимога про захист права, яке не порушене, а лише не визнається чи оспорюється, пред'являється, зокрема, у випадках здійснення правочину, який визнається недійсним безпосередньо законом. Такий правочин є нікчемним, він право не порушує, але підставу для оспорювання чи невизнання суб'єктивного цивільного права дає. Пред'явлення позову про захист права, що не визнається або оспорюється, зокрема, позову про визнання недійсним нікчемного правочину, має свій резон. Адже закон, наприклад, оголошує недійсними всі правочини, які підпадають під формулювання відповідної статті, а суд приймає рішення про те ж, але щодо конкретного правочину. Правозастосування у судах у тому і полягає, що на підставі загальної норми робиться висновок стосовно обставин даної конкретної справи. Проте судова практика, що склалася впродовж тривалого часу, не вважала за можливе пред'явлення позову про визнання недійсним нікчемного правочину без одночасного пред'явлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину.
10. Визнання права як спосіб захисту цивільних прав може розглядатись як родове поняття, що охоплює собою такі видові поняття, як визнання (наявність) права, визнання правочину недійсним, визнання правочину дійсним, визнання факту існування правовідносин між сторонами, визнання факту відсутності правовідносин, визнання зобов'язання невиконаним, визнання обов'язку (обов'язків) іншої особи, визнання іншої особи такою, що втратила право. Такі формулювання способів захисту права є лише конкретизацією такого способу захисту цивільного права як його визнання і не можуть кваліфікуватись як неприпустиме поширювальне тлумачення п. 1 ч. 1 ст. 16 ЦК. Зауважимо, що абзац другий ч. 2 ст. 20 ГК [42] вказує на можливість пред'явлення вимоги про визнання не тільки наявності, а і відсутності права. На жаль, судова практика протягом тривалого часу була схильна до обмежувального тлумачення поняття визнання права, що зрештою веде до обмеження доступу до правосуддя.
11. Суб'єктивне цивільне право — це приватне право. Тому суб'єкт, якому це право належить, вправі сам визначити межі і спосіб захисту свого права, якщо воно порушене, з урахуванням Характеру допущених невизнання, оспорювання або порушення права. Тому суб'єкт не може, наприклад, вимагати повернення майна з чужого незаконного володіння (відновлення становища, яке існувало до порушення права), якщо право володіння не порушувалося. Але при порушенні права володіння він може пред'явити лише вимогу про визнання права володіння (або всього права, комплексу прав, в який входить право володіння). Суб'єкт сам вирішує питання про те, слід йому на даному етапі витребувати майно у незаконного володільця чи ні.