Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України

Створення в Україні міжнародного комерційного арбітражу, інших третейських судів не суперечить ст. 125 Конституції України, яка забороняє створення надзвичайних та особливих судів, оскільки міжнародний комерційний арбітраж не має власної юрисдикції, а лише розглядає справи у спорах про цивільне право у відповідності до угоди сторін спору.

5. У процесі формування правової держави в Україні істотно розширена компетенція судів розглядати спори, що мають цивільно-правовий зміст, оскільки юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (частина друга ст. 124 Конституції України). Тому захист цивільних прав органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування, якщо він передбачений законом, не виключає їх захисту в судовому порядку. Так, ст. 79 ЦК надає заінтересованим особам право оскаржити дії опікуна до органу опіки і піклування. Але тут же зазначається і на можливість звернення з цього приводу до суду.

6. Стаття 16 ЦК стоїть на позиції визнання приватного характеру матеріальних правовідносин, які виникають з приводу захисту цивільних прав («кожна особа має право...»). Це означає, що, по-перше, кожна особа на свій розсуд вирішує питання про захист свого права, і, по-друге, неможливість, за загальним правилом, для особи пред'явлення позову в інтересах третіх осіб (за винятком випадків представництва) або в публічних інтересах (якщо інше не передбачено законом). Це ж випливає із ст. 4 ЦПК, а в ст. 1 і 2 ГПК прямо вказана можливість звернення до господарського суду за захистом «своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів». Проте є винятки з цих правил. Вони стосуються пред'явлення вимоги про дострокове припинення дії свідоцтва на знак для товарів та послуг, якщо цей знак не використовується або недостатньо використовується в Україні протягом трьох років від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва або з дати, коли використання знака було припинено. Воно може бути пред'явлене «будь-якою особою» (ст. 17 Закону «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» [78]). У цьому випадку законодавець, очевидно, мав на увазі мету звільнити позивача від обов'язку доведення наявності «свого охоронюваного інтересу», зміст якого становить абсолютне право на використання знаків для товарів і послуг, яке непрямо випливає з названого Закону. Однак вийшло так, що деякі суб'єкти отримали необмежене право на пред'явлення в суді вимог не тільки з метою захисту свого права чи охоронюваного законом інтересу, але й в інтересах третіх осіб або в публічних інтересах. Стаття 25 Закону «Про захист прав споживачів» [215] надає громадським організаціям споживачів право звертатися до суду з позовом про визнання дій продавця, виготовлювача, виконавця протиправними щодо невизначеного кола споживачів і припинення цих дій. Але це право випливає із повноваження представляти та захищати інтереси споживачів в органах державної влади, місцевого самоврядування, що передбачено тією ж статтею.