Щаслива суперниця
- Автор: Вилар Симона
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Зелений пес
- ISBN: 978-966-2938-38-8
- Жанр: Исторические любовные романы
Электронная книга - «Щаслива суперниця». Краткое содержание книги:
За що в цьому світі варто боротися?
Герої Сімони Вілар вкотре доводять, що боротися варто лише за кохання.
Ви в цьому переконалися, коли читали першу частину драматичної оповіді — роман «Сповідь суперниці». І хоча виявилося, що одна з двох непримиренних суперниць виборола головний приз — серце прекрасного лицаря, чи можна її назвати щасливою? Адже ненависть тієї, що програла, росте і шириться, не знаючи меж. Тож боротьба точиться з новою силою. Тепер щасливій суперниці доводиться боротися за власне виживання.
Напруга зростає з кожною сторінкою. Ми не встигаємо полегшено зітхнути, коли героїні вдається вистояти в черговому смертельному поєдинку, як на неї чекає нове випробування — страшніше за попереднє.
І коли дочитуємо до кінця, зітхаємо: «І справді, життя — це боротьба… Та яка ж тяжка!»
Але виграє не той, хто сильніший, а в кому більше мужності й людяності. Це довела тендітна, але незламна героїня нового роману Сімони Вілар.
— І що ж вам відповів хрестоносець?
— Він сказав: «Пробачте, міледі, але люди, які запросили мене погостювати, можуть хибно витлумачити такий крок». Тоді я закричала: «Невже, сере, ви відмовитеся провести даму в пору, коли вже запали сутінки?». «Ніч — це ваш час, — сказав він. — Ідіть, міледі, та дякуйте Богу, що не зустрілися з графом Норфолком!». При цьому він зненацька торкнувся моїх кіс і зауважив: «Прекрасне волосся. Рідко зустрінеш таку пишноту, й тому його складно поплутати з іншим. Навіть якщо бачив тільки одного разу в нічних сутінках і відблисках пожежі. Їдьте з Гронвуда, міледі, й будьте розсудливі хоча б заради вашої сестри Матильди».
До чого тут імператриця? З якого дива цей хрестоносець згадав про неї? Невиразна підозра зародилася в мені, але тої миті мені було не до цього. Не гаючи часу, я взявся переконувати графиню, що їй і справді варто виїхати. І податися просто до батька в Нормандію, а може, й до самого Найсвятішого Престолу в Рим. Що швидше вона полишить Англію, то раніше я зможу почати готуватися до прибуття королеви Аделізи, котру я збирався розмістити в тих покоях, які займала леді Бертрада. І далі бути заступником графині стає небезпечно, якщо граф і його люди переконані в її причетності до спроби вбити Едгара.
Леді Бертрада рвучко випросталася. Обличчя її залилося темним рум’янцем гніву.
— Чи не женете ви мене звідси, святий отче?
Я миттю відступив. Не варто перегинати ціпок. Як не крути, а вона — дочка Генріха Боклерка.
— І значить, ви допоможете мені помститися?
— Звісно, дитя моє. І всім серцем сподіваюся, що Бог допоможе нам у цьому.
Всевишній не змусив довго чекати.
Я зрозумів це вже наступного дня, коли під час меси виявив у юрбі парафіян Хорсу з Фелінга.
Був день Святого Лева,[20] і в соборі зібралося багато люду. Але Хорсу я миттю вирізнив із юрби. Високий, ставний, у хутряній накидці, з довгим волоссям, зачесаним назад і відкритим високим чолом із залисинами — Хорса мав переконливий і суворий вигляд. Сама його поява в Бері-Сент-Едмундс було незвичайною. Він не належав до тутешнього приходу, не був добрим християнином, на додачу, я вважав його своїм недругом, бо не забув, як він повівся під час заколоту в Тауер Вейк. Втім, Хорса був ворогом і Едгару Армстронгу.
Але існувало й щось таке, що зв’язувало цих саксів. Про це красномовно свідчила зовнішня подібність Хорси до батька графа Норфолкського, покійого тана Свейна. Можливо, кого-небудь це могло б і здивувати, але тільки не мене — адже мені довелося приймати сповідь у матері Хорси. Леді Гунхільд була доброю християнкою, багато жертвувала храмам, а на обитель Святого Едмунда її благодіяння виливалися безупинно. А на сповіді вона відкрила, що Хорса й Едгар — кревні брати.
Доля викидає й не такі штуки — і ось обидва брати, Хорса й Едгар, не маючи уявлення про своє споріднення, примудрилися, до того ж, покохати одну жінку, Гіту Вейк.
Мої думки гарячково закрутилися, але для того, щоб спробувати діяти, необхідно було достеменно з’ясувати, чого це Хорса з’явився в Бері. На відміну від матері, християнин він ніякий — швидше язичник або наполовину язичник, як і більшість цього неосвіченого простолюду в фенах.
Під час меси я не зводив з нього погляду. Хорса з цікавістю стежив за богослужінням, прислухаючись до лунких слів латиною. Коли ж почався обряд Святого причастя, наблизився до мене й прийняв облатку.
— Тіло й кров Христові… — я осінив його хрестом.
— Амінь!
За Хорсою стояла низка причащальників, але він забарився й зненацька спіймав мою руку.
— Мені необхідно поговорити з вами, преподобний отче.
— Тобі доведеться почекати, сину мій, поки я скінчу службу.
Він терпляче кивнув.
Нарешті пролунало «Ідіть, месу скінчено», і я подав саксові знак, аби наблизився.
— Сьогодні вночі померла моя мати, шляхетна Гунхільд із Фелінга, — не дивлячись на мене, промовив Хорса, вислухав мої відповідні слова й продовжив: — Останнім часом мати важко хворіла, а відійшла тихо та спокійно. Перед кончиною її причастив і соборував наш парафіяльний священик отець Мартін. І останнім бажанням моєї матері було, щоб її поховали на цвинтарі абатства Святого Едмунда. Я приїхав повідомити вам її волю й смиренно прошу посприяти в її виконанні.
«Смиренно прошу» — ох як нелегко далися Хорсі ці слова! Йому, котрий колись збройно виступив проти мене, страшенному баламутові! Чи ж це не приклад того, що навіть таким необтесаним дикунам, як Хорса, доводиться схилятися перед величчю Церкви?
20
11 квітня.