Дейл Карнегі. Як подолати неспокій і почати жити
- Автор: Карнеги Дейл
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Компанія ОСМА
- ISBN: 978-617-538-057-4
- Жанр: Психология
Электронная книга - «Дейл Карнегі. Як подолати неспокій і почати жити». Краткое содержание книги:
Дозвольте цій книзі змінити на краще ваше життя. Не варто жити у тривогах та напрузі, що не дозволяють вам тішитися повноцінним, активним та щасливим життям!
Для широкого кола читачів.
Відтоді минуло дев'ять років. Зараз я знову живу активним життям. Я глибоко вдячна долі за той рік, який провела на лікарняному ліжку. Це був найнасиченіший і найщасливіший рік мого життя в Аризоні. Звичка, яку я виробила тоді у себе, — звичка дякувати долі за те хороше, що вона для мене зробила, — залишилася зі мною на все життя. Це одне з моїх найцінніших надбань. Мені соромно згадувати, що я навчилася жити лише тоді, коли опинилася на порозі смерті».
Люба моя Люсіль! Ти, можливо, і не здогадуєшся про це, але ти отримала такий самий урок, що й доктор Самуель Джонсон двісті років тому. «Уміння бачити позитивний бік кожної події, що відбулася, — сказав доктор Самуель Джонсон, — коштує значно більше, ніж річний прибуток у тисячу фунтів».
Зверніть увагу на те, що ці слова належать не оптимісту-професіоналу. Їх виголосила людина, що прожила у душевних муках, злиднях і голоді понад двадцять років, аж стала найвідомішим письменником свого покоління і найцікавішим співрозмовником усіх часів.
Логан Пірселл Сміт заклав глибоку мудрість у свої слова: «В житті існують дві головні мети: по-перше, здійснити свою мрію, а по-друге, зуміти отримати від цього задоволення. Друге під силу тільки наймудрішим».
Якщо хочете дізнатися, як перетворити миття посуду на найзахопливіше заняття, — прочитайте книгу про неймовірну мужність, яку виявила її авторка Боргільд Даль. Ця книга називається «Я хотіла бачити».
Ця книга написана жінкою, яка фактично була сліпа протягом півстоліття. «Я мала лише одне око, — пише вона, — та й те було вкрите шрамами. Я могла дещо розрізняти тільки крізь невеличкий отвір у лівому куточку ока. Читала я, тримаючи книгу дуже близько до обличчя і щосили скошуючи погляд ліворуч».
Але Боргільд Даль нікому не дозволяла жаліти себе й ніколи не вважала себе «неповноцінною». Дитиною вона хотіла гратися у «класи» із подругами, але майже не бачила накреслених ліній і позначок. Тому коли всі дітлахи розходилися по домівках, вона повзала рачки, запам'ятовуючи розташування ліній. Вона вивчила кожен сантиметр майданчика, де вони гралися, і незабаром стала найкращим гравцем серед своїх однолітків. Вона багато читала, тримаючи книгу з великим шрифтом так близько до очей, що її вії торкалися сторінок. Вона отримала два вчених ступені: один — бакалавра мистецтв в університеті міста Міннесота, другий — магістра мистецтв у Колумбійському університеті.
Вона почала свою викладацьку діяльність у крихітному селі Твін-Веллі, штат Міннесота, а згодом стала професором журналістики й літератури в коледжі Августина в Сіу-Фолз, штат Південна Дакота. Боргільд Даль викладала там протягом тринадцяти років. Крім того, вона читала лекції у жіночих клубах і брала участь у радіопередачах, присвячених критиці літературних творів. «Глибоко в душі, — пише вона, — я завжди здригалася від думки про цілковиту сліпоту. Щоб подолати цей страх, я намагалася поводитися невимушено, жити весело й радісно, майже безтурботно».
Потім у 1943 році, коли жінці було вже п'ятдесят два роки, сталося диво. Після операції в клініці Мейо її зір покращився у сорок разів!
Перед нею відкрився новий приголомшливий світ. Їй здавалося невимовно прекрасним усе — навіть миття посуду. «Я бавлюся з білою мильною піною в мийці, — пише вона. — Я занурюю в неї руки і набираю жменю малесеньких мильних бульок, підношу їх до світла і милуюся невеличкими грайливими веселками!»
Поглянувши у кухонне вікно над мийкою, вона побачила «горобців, що тріпотіли чорно-сірими крильцями. Вони стрімко летіли, незважаючи на хуртовину».
Боргільд Даль відчувала таке захоплення від споглядання мильних бульок і горобців, що завершила свою книгу словами: «Боже! — прошепотіла я. — Отче Небесний, дякую Тобі, дякую!»
Уявіть собі, що ви дякуєте Господу за можливість бачити грайливі веселки в мильних бульках і горобців, що летять крізь хуртовину! Нам із вами має бути невимовно соромно. Ми щомиті живемо серед казкової краси навколишнього світу, але надто сліпі, щоб помічати її, й надто пересичені, щоб нею тішитися.
Якщо хочете позбутися неспокою і почати жити, дотримуйтеся Правила 4.
Помічайте все позитивне у своєму житті й не зважайте на негативне.