Бережіть янголів своїх
- Автор: Брукс Татьяна
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-617-690-054-2
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Бережіть янголів своїх». Краткое содержание книги:
У творах, що увійшли до цієї книжки, авторка розповідає історії звичайних жінок, які відчайдушно хочуть бути щасливими. Але життя, немов бурхливий вир, часто зводить нанівець усі їхні мрії та сподівання… Та коли опускаються руки, хто ж вершить нашу долю і допомагає не втратити віру та надію на краще? Ця книжка допоможе отримати відповіді на ці та інші непрості питання, а ще заглибитися у світ людських почуттів, де вкотре протиборствують життя і смерть, кохання й розлука, вірність і підступна зрада…
Для нього дружба не була порожнім звуком. Здавалося, що й для Антона теж. Десь так у сьомому класі вони здійснили «обряд посвячення у друзі», який самі вигадали, й заприсяглися пронести дружбу через усе життя.
А в десятому до них у клас прийшла новенька — гарна й розумна дівчина Ліля, дружелюбна і зовсім не пихата. Невисока на зріст, із трохи широкуватими стегнами і тонкою талією. Товста білява коса сягала майже пояса. Блакитні очі, пухкі яскраві вуста. І Макс, і Антоха, обидва відразу закохалися в неї.
— Ми повинні пообіцяти одне одному, що не зрадимо нашу чоловічу дружбу через якесь дівчисько! — авторитетно заявив Антон.
— Авжеж! — Макс із обожнюванням дивився на нього.
— Ми можемо дружити втрьох. Допомагати одне одному, ну і їй, звісно, вона ж дівчина. І нехай сама вибирає, кому надати перевагу.
«Ось який він розумний — мій друг Антон», — захоплювався Макс.
Відтоді контрольні з математики йому доводилося розв’язувати за трьох. Портфель Лілі носив Антон, а от якщо йшли в похід, то рюкзак діставався йому. Але Макс не ображався і не скиглив, а навпаки, був щасливий, що є членом такого чесного і безкорисливого товариства. Ніс дружбу з честю, як високо піднятий червоний прапор, який в добрі старі час червоногалстучна піонерія щоразу виносила на шкільну лінійку.
Отак вони закінчили школу і вступили кожний до свого інституту: Макс — до медичного, Антон — до економічного, Ліля — до інституту культури. Ліля і Макс навчалися хоч і в різних інститутах, але в одному місті. Антону довелося виїхати, тому Ліля і Макс здружилися ще більше. І якось непомітно їхні стосунки переросли в роман. Спокійний, глибокий, як велика повновода ріка.
Антон, приїжджаючи на канікули, проводив з ними увесь свій час, і, хоча постійно хвалився своїми успіхами у стосунках з прекрасною дівочою половиною, уперто впадав за Лілею. А вона, пам’ятаючи шкільну дружбу, з гумором і прихильністю приймала його залицяння. Макс теж був спокійний. Антон — друг. Він не зрадить.
Спливав час. Їм було вже за двадцять, і всі готувалися отримувати свої дипломи. Макс мріяв, отримавши диплом, відразу ж запропонувати Лілі одружитися.
Він саме міркував про це і ще про те, як би романтичніше це зробити, коли несподівано, без дзвінка і без стуку в двері, в думки і в саме життя увірвався Антон.
— Мені потрібна твоя допомога, Максе, допомога друга, — замість привітання виголосив він.
— Авжеж, звісно… Заходь, Антохо. Сталося щось?
— Так. Сталося.
— Слухаю тебе, кажи, — він дістав із холодильника запітнілу пляшку горілки. Вдивляючись у зосереджене обличчя друга, налив горілку в чарки.
Антон схопив свою і випив одним махом, проігнорувавши простягнуту Максом чарку. Передчуваючи неприємну розмову, Макс випив теж.
— Мені потрібна твоя допомога… — повторив Антон. — Пам’ятаєш нашу з тобою домовленість, що ніхто з нас не буде заважати, якщо Ліля обере одного з нас?
— Авжеж, — полегшено зітхнув Макс. Йому здавалося, що все вже вирішено. Ліля любить його, адже недаремно вони провели разом більше п’яти років і стали такими близькими. Антон — найкращий друг, він не відніме її. Як потім зрозумів, він дуже поквапився з висновками.
Але в той момент йому було трохи ніяково перед Антоном, і він, наче виправдовуючись, белькотів:
— Розумію, що тобі, напевно, неприємно це почути, але я гадаю, ти будеш радий — у нас із Лілею через півроку весілля. Але ж… У тебе там стільки романів за цей час було… Ти писав. Ну, а я — ось…
— Ні, все не так, — обірвав його зніяковіле бурмотіння Антон.
—…?
— Ліля МЕНЕ обрала. Вона любить МЕНЕ! А до тебе вона просто звикла, бо ти завжди був поруч. Розумієш? Просто був поруч.
Йому знадобився якийсь час, щоб усвідомити сказане найкращим другом.
— Вона що, сама сказала тобі про це? — Максим не зміг стримати іронії.
— Так.
— Он як? Коли?
— Сьогодні… Уночі.
Йому раптом стало спекотно. Розпач безжальним кільцем здавив груди…
…Максим на якусь мить повернувся в сьогодення і відчув, що й насправді стало нічим дихати. Він глибоко зітхнув і заодно спробував принюхатися до людини, що тримала його в «сліпому полоні». Слабкий запах якихось парфумів був йому незнайомий. Він повільно, ніби знехотя, знову сповз у минуле…