Кінець світу в Бреслау
- Автор: Краевский Марек
- Язык: украинский
- Год: Факт
- ISBN: 978-966-359-189-6
- Переводчик: Божена Антоняк
- Жанр: Полицейские детективы
Электронная книга - «Кінець світу в Бреслау». Краткое содержание книги:
Убитих повій він досі бачив небагато, але всі вони мали прізвища, завдяки чому він міг їхні особові справи ретельно порозкладати у своїй картотеці, у відповідному ящику, про який доктор Лазаріус говорив, що він «реєструє неприродні, бо не венеричні випадки смерті жриць Венери».
«Ця вбита дівчина виявилася недостойною перебувати навіть у товаристві таких, як вона, навіть після смерті вона опинилася поза своєю брудною кастою, і все лише тому, що я не поцікавився, як її звати, — подумав Мокк. — Все лише тому, що я ганяюся за іншою курвою, яка має прізвище, аякже — моє прізвище. І лише тому цю розтяту дівчину я позбавив найгіршої честі — перебувати в одній картотеці з усім паскудством цього міста».
Мокк відчув гіркий присмак докорів сумління й повернувся. Він не пішов на вокзал, звідки за півгодини від’їжджав потяг до Берліна, даючи змогу Райнерові Кнюферу самому шукати його віроломну дружину Софі в місті Марлен Дітріх. Він спинився недалеко від ятки, де на зимовому, сліпучому сонці зблискував багнет продавця сілезьких гусей і викинув до смітника квиток на потяг до міста над Шпреє, у якому замість «g» вимовляють «j», і залишився в місті над Одером, в якому на «ліжко» кажуть «Poocht». Він звернув на Мессерштрасе, кинув напівпорожню пляшку деренівки якомусь жебракові, що сидів під кам’яницею «Під Трьома Рожами» й посунув у напрямку Управління поліції, похмурий і мовчазний кримінальний радник, який понад усе цінував порядок у справах.
Бреслау,
п'ятниця 9 грудня,
десята година ранку
У кабінеті Мюльгауза сиділи всі поліцейські з комісії в справах убивств, окрім Смоложа. До групи долучилися Райнерт і Кляйнфельд, детективи в особливих справах, які підлягали безпосередньо Мюльгаузові. У філіжанках парувала кава й молоко. У сліпучих сонячних променях ліниво здіймалися кільця тютюнового диму.
— Є якісь думки? — спитав Мюльгауз.
Усі мовчали. В їхніх головах ще гуло від Моккових висновків. Спосіб, місце і час. Важливе тільки це. Жертва є неважливою, випадковою. Це була Моккова теза, і ніхто, окрім нього самого, її не сприймав. Втомлений півгодинним даремним переконуванням, думками про Софі, спогадами про криваві рани безіменної повії, кількома добрячими ковтками деренівки, він дивився на Райнерта, Кляйнфельда, Елерса і Майнерера, і помічав у їхніх очах розчарування й нудьгу. Останнє почуття поділяв і старий єврей, стенограф Герман Левін. Він стояв, сплівши руки на животі, і блискавично крутив млинка великими пальцями. Мокк налив собі ще одну філіжанку гарячого молока й простягнув руку по шоколадні цукерки, таця з якими стояла на мереживній серветці. Червоні, спухлі повіки Мюльгауза заплющилися. Про те, що в його голові відбувається напружена праця, свідчили лише кільця диму, випущені його люлькою.
— Мені що, викликати вас відповідати, наче учнів? — зловісно прошепотів шеф, розплющивши очі. — Радник Мокк представив свою гіпотезу. Усі з нею згодні? Ні в кого не виникло зауважень? Може, ви прокинетеся, якщо я повторю вам слова обербургомістра й начальника поліції, які, довідавшись про смерть радника Ґайссена, втратили терпець? Райнерте, що ви про це думаєте?
— Ви не бійтеся, Райнерте, — промовив Мокк, без видимого задоволення ковтаючи густе молочно-шоколадне місиво. — Якщо ваша думка відрізняється від моєї, кажіть сміливо. Я не тупатиму ногами зі злості.
— Так. У мене інша думка, — чітко проказав Райнерт. — Що з того, що всі жертви мали різні професії, освіту, інтереси й політичні погляди? Існує дещо, що об’єднує людей, незалежно від усього цього. Це пристрасті: згубні, як азарт, збочення, алкоголь, наркотики, або нешкідливі, як, наприклад, всілякі хобі. Ми повинні піти за цим слідом. Перевірити минуле жертв і встановити, що могло їх об’єднувати.