Темна матерія
- Автор: Крауч Блейк
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавнича група КМ-БУКС
- ISBN: 978-617-7489-81-7
- Переводчик: Ольга Захарченко
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Темна матерія». Краткое содержание книги:
Я не знаю, що саме шукаю.
Може, якесь порушення одноманітності.
Що завгодно, може, якийсь знак, аби хоч за щось зачепитися.
А в голові тим часом б’ється настирлива думка...
Що буде, коли закінчиться вода?
Коли закінчиться їжа?
Коли сядуть батарейки, які живлять цей ліхтар — наше єдине джерело світла?
Як мені знайти дорогу додому?
Цікаво, скільки часу минуло відтоді, як ми вперше ввійшли в куб ще в «Лабораторіях швидкості»?
Я втратив відчуття часу.
Я розгублений.
Виснаження навалюється на мене з такою силою, що сон здається бажанішим за воду.
Я дивлюся на Аманду. У блакитному світлі її риси холодні, але прекрасні.
У неї переляканий вигляд.
— Ти ще не голодний?
— Та не дуже.
— Мені страшенно хочеться пити, але ж нам треба берегти воду, правда?
— Так, я думаю, це не завадить.
— Я зовсім дезорієнтована, і з кожною секундою стає дедалі гірше. Я виросла в Північній Дакоті, і у нас там часто бували оті дикі хуртовини. Біла імла. Ти їдеш по рівнині, і тут здіймається такий вітер, що ти стаєш цілковито дезорієнтований. Так дме, що голова йде обертом тільки від того, що дивишся у вітрове скло. Тоді треба з’їхати на узбіччя дороги й перечекати. І коли сидиш отак у холодній машині, здається, що це вже кінець світу. Отак я почуваюся зараз.
— Мені теж страшно. Але я саме намагаюся знайти якесь рішення.
— Як?
— Ну, для початку треба точно визначити, скільки «коридорного» часу дає нам цей препарат. Аж до хвилини.
— І наскільки ти хочеш завести таймер?
— Якщо, як ти кажеш, у нас є близько години, тоді наш дедлайн — дев’яносто хвилин на твоєму годиннику. Тобто, тридцять хвилин, поки подіє препарат, плюс шістдесят хвилин самої його дії.
— Я важу менше за тебе. А що, як він діятиме на мене довше?
— Це не має значення. Як тільки препарат перестає діяти на когось із нас, ця людина декогерує квантовий стан і цим самим руйнує коридор. Про всяк випадок давай починати відчиняти двері на відмітці вісімдесят п’ять хвилин.
— А що ми хочемо знайти?
— Світ, який не з’їсть нас живцем.
Вона зупиняється і дивиться на мене.
— Я знаю, що насправді ти не будував цей куб, але, схоже, ти трохи розбираєшся в тому, як це все працює.
— Послухай, все це настільки за гранню того, що я міг би...
— Тобто, це означає: «Ні, не маю жодного уявлення»?
— Про що ти питаєш мене, Амандо?
— Ми заблукали?
— Ми збираємо інформацію. Ми працюємо над вирішенням проблеми.
— Але проблема в тому, що ми заблукали. Так?
— Ми проводимо дослідження.
— Боже мій!
— Що таке?
— Я не хочу решту свого життя тинятися цим безкінечним тунелем.
— Я цього не допущу.
— Яким чином?
— Ще не знаю.
— Але ти працюєш над цим?
— Так. Я працюю над цим.
— І ми не заблукали.
Ми заблукали, та ще й як. Буквально бродимо в порожнечі між світами.
— Ми не заблукали.
— Добре, — вона всміхається. — Тоді я поки що не буду втрачати глузд.
Якийсь час ми йдемо мовчки.
Металеві стіни гладкі й безликі, нічим не відрізняються одна від одної. Ще... Ще... Ще...
Аманда питає:
— Як ти думаєш, до яких світів ми реально маємо доступ?
— Та ось якраз ламаю собі цим голову. Припустімо, що мультивсесвіт почався із єдиної події — Великого Вибуху. Це відправна точка, основа стовбура найвеличезнішого, найрозлогішого дерева, яке можна собі уявити. Ось розгортається час, і матерія починає організовуватися в зірки й планети в яких завгодно поєднаннях, і в нашого дерева виростають гілки, а з тих гілок виростають ще гілки, і так далі, і так далі, аж поки через чотирнадцять мільярдів років десь у майбутньому моє народження не випустило новий пагін. І з цього моменту кожен вибір, який я зробив чи не зробив, дії інших людей, які вплинули на мене, усе це спричинило нові розгалуження, появу безкінечного числа Джейсонів Дессенів, що живуть у паралельних світах, причому якісь із них дуже схожі на той, який я називаю «домом», а якісь просто запаморочливо інші.
Усе, що може статися, станеться. Усе. Тобто, десь у цьому коридорі існує версія тебе й мене, які так і не дісталися до куба, коли ти намагалася допомогти мені втекти. І тепер нас десь мордують, або вже вбили.
— Дякую за моральну підтримку.
— Могло бути й гірше. Я не думаю, що ми маємо доступ до всього обширу мультивсесвіту. Тобто, якщо існує світ, де сонце вже перегоріло, як тоді, коли на Землі з’явилися прокаріоти — первісні форми життя, то я не думаю, що якісь із цих дверей відчиняться в такий світ.