Йов. Фальшива вага
- Автор: Рот Йозеф
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Часопис «Критика»
- ISBN: 978-966-8978-44-9
- Переводчик: Юрий Богданович Прохасько
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Йов. Фальшива вага». Краткое содержание книги:
«І де тепер Менухим?» — питає Сковронек.
І поволі відказує Олексій Коссак:
«Я — Менухим».
Нараз усі підхоплюються зі своїх місць, діти, що вже позасинали, прокидаються і ревуть. Сам Мендель підводиться так рвучко, що фотель за ним падає з оглушливим гуркотом. Він іде, він поспішає, він летить, він налітає на Коссака, єдиного, хто й далі сидить. Велике замішання в кімнаті. Свічки затріпотіли, ніби від вітру. На стінах метушаться тіні людей, що посхоплювалися. Мендель падає перед Менухимом, схвильованими устами і розмаєною бородою шукає він синові руки, його губи цілують, куди втраплять, коліна, стегна, камізельку Менухима. Мендель знову встає, піднімає руки і береться, ніби раптом осліп, ошалілими пальцями обмацувати синове лице. Тупі старечі пальці шастають Менухимовим волоссям, гладким широким чолом, холодними скельцями окулярів, вузькими стуленими устами. Менухим сидить спокійно і не ворушиться. Всі присутні оточили Менухима і Менделя, діти ревуть, свічки тріпочуть, тіні на стіні збираються у важкі хмари. Ніхто нічого не каже.
Нарешті лунає Менухимів голос. «Устань, батьку!» — каже він, підхоплює Менделя під пахви і садовить собі на коліна, як мале дитя. Інші знову віддаляються. Тепер Мендель сидить на колінах у свого сина, усміхається всім, кожному просто в обличчя. Шепоче: «Біль зробить його мудрим, непривабливість добрим, гіркота лагідним, а хвороба сильним». Дебора так казала. Він ніби чує її голос. Сковронек виходить із-за столу, знімає халат, одягає плащ і каже: «Зараз повернуся!» Куди ж іде Сковронек? Іще не пізно, ще й одинадцятої нема, всі друзі ще за столами. Він іде з дому в дім, до Ґрошеля, Менкеса і Ротенберґа. Всі ще сидять при столі. «Диво сталося! Диво! Ходіть до мене і дивіться!» Він веде всіх трьох до Менделя. Дорогою їм зустрічається Лемелева донька, відпроваджує гостей. Вони розповідають їй про Менделя і Менухима. Молодий Фриш, який вийшов іще трохи перейтися з жінкою, також чує новину. Тож багато хто довідується, що сталося. Внизу, перед домом Сковронеків живим доводом стоїть автомобіль, яким приїхав Менухим. Кілька людей відчиняють вікна і бачать його. Менкес, Ґрошель, Сковронек і Ротенберґ входять до будинку. Мендель виходить їм назустріч і мовчки тисне руки.
Менкес, найобачніший з усіх, узяв слово. «Менделю, — каже він, — ми прийшли побачити тебе в щасті, так само як бачили тебе в горі. Пригадуєш, який ти був знищений? Ми втішали тебе, але знали, що це даремна справа. І ось ти зазнаєш дива на собі, за життя. І так само, як ми тоді сумували разом із тобою, тепер ми з тобою радіємо. Величні дива, що їх чинить Всемогутній, нині, як і кілька тисяч років тому. Хай славиться ім'я Його!» Всі стояли. Сковронекові доньки, їхні діти, зяті й подорожній із нотами були вже у верхньому одязі й прощалися. Менделеві друзі не сідали, бо тільки на коротенько прийшли привітати його. Менший від усіх, скоцюрблений, у кафтані із зеленавим відливом стояв Мендель посеред них, як непримітний перебранець-король. Йому доводилося задирати голову, щоби бачити їхні обличчя. «Дякую вам, — сказав він. — Без вашої помочі я не дожив би до цієї години. Подивіться-но на мого сина!» Він показав на нього рукою, немовби побоюючись, що хтось може недостатньо його розглянути. Їхні очі обмацали тканину його вбрання, шовкову краватку, перлину, вузькі долоні й перстень. А тоді вони сказали: «Шляхетний молодий чоловік! Видно, що він особливий!»
«У мене немає дому, — сказав Мендель синові. — Ти приходиш до батька, а я навіть не знаю, де покласти тебе спати».
«Це я хотів би тебе забрати, батьку, — відказав син. — Не знаю, чи можна тобі їхати, адже сьогодні свято».
«Йому можна», — сказали всі в один голос.
«Гадаю, мені можна поїхати з тобою, — озвався Мендель. — Важко я грішив, а Господь затуляв на це очі. Ісправником я Його називав. А він затикав на це вуха. Він такий великий, що поряд із Ним наша мерзенність мізерніє. Мені можна поїхати».
Усі відпровадили Менделя до авта. В деяких вікнах стояли сусіди і сусідки й дивилися. Мендель витягнув ключі, ще раз відчинив крамничку, зайшов до заднього покоїку та зняв із цвяха червоний оксамитовий мішечок. Він подув на нього, здмухуючи порохи, опустив жалюзі, замкнув двері й передав ключі Сковронеку. Із мішечком на руці всів він до авта. Двигун загудів. Фари засвітилися. З кількох вікон почулися голоси: «До побачення, Менделю!» Мендель Зинґер схопив Менкеса за рукав і сказав: «Завтра на молитві оголосиш, що я офірую триста доларів для бідних. Бувайте здорові!»