У підводних печерах
- Автор: Росоховатский Игорь Маркович
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Год: “ВЕСЕЛКА”
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «У підводних печерах». Краткое содержание книги:
аквалангістів, що раніше провадили тут обстеження, та масового загину риби. З судна спускають
батискаф… Про те, як було розгадано таємницю бухти, розповідається в гостросюжетній повісті “У
підводних печерах”.
У збірнику також вміщено фантастичні оповідання: “Ціна золота”, “Таємниця професора
Кондайга”, “Море вирує в нас”, “Пірат”.
…“Пошук” уже давно йшов у відкрите море, маючи на борту, крім — команди, двох докторів та трьох кандидатів наук, водолазів і лаборантів з невеликою похідною лабораторією. До капітанського містка часто долинала палка суперечка науковців. Іноді така мудра, що матроси тільки переморгувалися.
— Часом нам здається, що тверда земля— це щось реальніше, ніж море, яке вічно рухається і вічно змінюється, — говорив один учений. — А насправді море, а не земля, — сутність світу. Та й земля тільки здається нам застиглою, але ж і вона схожа на море, тільки її хвилі стійкіші у часі…
Капітан слухав ученого й дивився на море. Воно зітхало, повільно напружуючи м’язи-хвилі. І від того голосу моря капітан випрямлявся, начебто аж зморшки сходили з його лиця, в очах спалахували іскорки, на щоках займався рум’янець. Він знову відчував свіжий вітер, гострі крила чайок і п’янкий запах морської води. На думку приходили читані колись у книжках слова, які тепер чомусь здавалися своїми, власними, вихлюпнуті самим серцем:
“Здрастуй, море!
Зелено-сіре, з очима Сфінкса. З іскрами сонячних променів та блакитною чашею неба, схованою на дні твоєму.
Я твій, море!
Я твій, бо ніколи не спиняться твої хвилі і ніколи не вгамуються мої бажання, мої почуття — ласкавий прибій бурхливої любові, тихі брижі смутку і роздумів…
І весь вируючий світ природних сил замкнений у недовговічному тілі. Людина старіє, слабшають її м’язи, холонуть руки й ноги, а море все ще вирує в ній. І людина переливає це море у свої дивні справи, які. житимуть довго після її смерті і в яких шумітиме й хвилюватиметься море, як прибій у морській черепашці…”
На третю добу плавання стався дивний випадок. О першій годині ночі вахтовому треба було розбудити капітана. Він постукав у двері каюти, і тієї ж миті з-за дверей чужий, старечий голос прошамкотів:
— Хто там?
Вахтовий вирішив, що до Чумака завітав на гостину старий професор, начальник експедиції. Він відповів:
— Мені треба капітана.
За дверима почувся шерех, брязнуло розбите скло. Вахтовий чекав. Шерех повторився, і все затихло. Минуло хвилин сім. Вахтовий знову постукав у двері. На цей раз ніхто не відповів. Наляканий матрос розбудив Вади-ма. Удвох вони підійшли до капітанської каюти. Двері відчинилися. Чумак стояв на порозі. Позад нього на підлозі блищали скалки розбитої склянки. Капітан у каюті був сам.
— Що сталося? — різко запитав він.
— Справа по борту вогні міста. Ви просили розбудити вас.
— А чому розбудили помічника?
— Мені здалося, що у вас хтось чужий, — розгубився матрос. — І ви довго не відчиняли…
— Ви помилилися, — сказав капітан. — Можете йти.
Уранці капітан вийшов на палубу з перев’язаною щокою. Він перехопив пильний погляд свого помічника і пробурчав ніби сам до себе:
— Зуби болять…
Його коричневе від смаги обличчя пересмикувалося від нестерпного болю.
Спускаючись у машинне відділення, Вадим ненароком зустрів там корабельного лікаря і сказав, що в капітана розболілися зуби. Лікар пішов по інструменти та ліки, а Вадим повернувся до Чумака. Невдовзі прийшов лікар з металевою коробочкою в руці.
— Михайле Никодимовичу, — звернувся лікар, підходячи до капітана. — Я чув, що у вас болять зуби. Ходімо в каюту, я огляну вас.
Щось схоже на острах промайнуло на обличчі капітана. Він навіть відступив од лікаря. Та одразу ж опанував себе і посміхнувся:
— Біль відступає…
— Але оглянути зуби не завадить, — наполягав лікар.
Капітан відійшов убік, даючи зрозуміти, що розмову закінчено. Лікар здивовано стенув плечима, глянув на капітана, на Вадима — і пішов геть, ображений.
Суворе Чумакове обличчя повернулося до Вадима:
— Не варто турбувати лікаря через такі дрібниці.
Він не вважав за потрібне щось пояснювати. Стояв на містку — зосереджений, заглиблений у, себе — і думав про дику невідповідність у житті: у грудях клекоче молодечий дух, а кволе тіло ні на що не здатне…
Це були сумні думки, але голова капітанова чомусь підводилася гордо і обличчя світлішало…
Що ближче підходив “Пошук” до бухти Мовчання, то більше непокоївся Вадим. Дивні речі, які він помітив у поведінці капітана, дуже насторожували. Може, це наслідок хвороби. Якщо пам’ять не повернулася до Чумака, то чи зможе він провести судно крізь вузький стрімчастий прохід?
Море ставало дедалі бурхливішим. Воно з розгону важко вдаряло хвилями в борти, наче мішками з піском.