Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин)
- Автор: Ріпецький Степан
- Год: 1956
- Язык: украинский
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин)». Краткое содержание книги:
Окремо описується діяльність стрільців в Наддніпрянській Україні, їх участь в українській революції.
Щоб викинути большевиків з України та завести лад і порядок, звернулась УЦРада за військовою допомогою до Австрії, а саме, за висланням на Україну Українських Січових Стрільців, і регyлярних українських полків австрійської армії. Але Австрія не похочувала висилати УССтрільців, ні українських полків, а навіть спочатку зовсім відмовлялась від допомоги.[135] Щойно коли Німеччина погодилась, очевидно в своїм інтересі, вислати своє військо на Україну і воно почало вже переходити границю, тоді й Австрія замість повного Легіону УСС і українських полків, почала висилати на Україну в першу чергу полки мадярські, польські й інші.
Про велике бажання Української Центральної Ради дістати в допомогу Українських Січових Стрільців, М.Грушевський писав так: «З огляду на велику цінність, яка виявилась за відділами галицьких Січових Стрільців, що організувались на Україні з воєннополонених і виселенців і віддавали важну прислугу в боротьбі з большевиками, дуже бажано було в даній хвилі дістати такі січові дружини з Австрії».[136]
Сам М.Грушевський в перших роках війни не надто одушевлявся участю УССтрільців по стороні Центральних Держав. Однак треба ствердити, що коли після його гіркого досвіду, показалась велика цінність Січових Стрільців як національно свідомого, здисциплінованого і жертвенного війська в критичних моментах УЦРади, він визнав велике значення Українських Січових Стрільців для українського народу. Коли б не було в 1914 р. УССтрільців, то не було б можливости створити в 1918 р. в Києві куреня Січових Стрільців, що по його словам, віддали важну прислугу в боротьбі з большевиками, як також не було б кого кликати, крім німців і австрійців, на допомогу УЦРаді після Берестейського договору.
Про прихід УССтрільців на Україну для допомоги УЦРаді в її боротьбі проти московських большевиків, об'явлено в окремій відозві Ради Народніх Міністрів, якої текст частинно наводимо:
Від Ради Народніх Міністрів
ДО ВСІЄЇ ЛЮДНОСТИ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНЬОЇ РЕСПУБЛІКИ
Громадяни!
Рада Народніх Міністрів прийняла військову допомогу від дружніх держав, Німеччини й Австро-Угорщини.
На Україну для допомоги українським козакам, котрі зараз б'ються з ватагами великоросів червоногвардійців та солдатів, йдуть дивізія українських полонених, Українські Січові Стрільці з Галичини та німецькі війська…
Рада Народніх Міністрів
Голова Ради Мін. – В.Голубович; Нар. Військовий Мін. – А.Жуковський; Мін. Внутр. Справ – П.Христюк.
1918 року, 10 (23) лютого.
В половині січня перенесено Легіон УСС з Лосяча до Сков'ятина й Шишківців. Тут довідалося УССтрілецтво про нові історичні події, що вирішили дальшу долю України: проголошення суверенної державности України, заключення мирового договору в Бересті і похід німецької армії на допомогу УЦРаді. Після довгого вижидання, Легіон УСС перейшов 27 лютого 1918 року річку Збруч через село Окопи до Кам'янця Подільського. Тоді ж увійшла вперше австрійська армія на Україну.
В історії Українського Січового Стрілецтва доконалась переломова подія. Щойно тепер, після трьох з половиною років тяжких трудів і кривавих боїв, воно осягнуло свою золоту мрію та з почуттям безмежної радости переступило пороги батьківщини, побачило вперше, на власні очі, оспівану в стрілецьких піснях Україну. Після стількох заведених надій та гірких переживань, після стількох пройдених моментів сумніву, зневіри й одчаю, моральних терпінь та ворожих ударів і зневаг, УССтрілецтво втримало зброю в руках та донесло її на вільну українську землю, щоб на заклик своєї держави і її президента, допомогти вигнати ворога та завести на Україні лад і порядок.
Не довелось однак відійти тоді на Україну цілому Легіонові УСС. Більша частина його складу залишилась ще в Галичині, а саме, цілий Вишкіл і Кіш. Сам Вишкіл числив тоді десять похідних сотень, то є два і пів куреня, разом понад 1000 людей. Також Кіш мав тоді високий стан. Не зважаючи на бажання УЦРади та енергійні заходи команди Коша і Вишколу, австрійська влада вперто не хотіла сповнити цих українських побажань. Дуже багато стрільців із Коша і Вишколу не схотіло ждати на ласку займанницької команди і самі, без її дозволу, виїздили групами і поодиноко на Україну, до фронтових частин УСС, або прямо на службу УЦРади, як лектори, вчителі і організатори.
Щойно в днях 7-ого до 13-ого червня виїхав на Україну також Кіш і Вишкіл до місця постою в Єлисаветі на Херсонщині. За три місяці від часу, коли при кінці лютого перейшли там фронтові частини УСС, відносини на Україні значно погіршилися: УЦРаду усунено насильно від влади. Запрошені на допомогу, німці й австрійці, завели тяжкий окупаційний терор.
Настрої УССтрілецтва, що належало тоді до Вишколу, вилилися в новій пісні Р.Купчинського «За Збруч, за Збруч хоч голіруч, підемо всі, підемо!», в якій містилась актуальна політична тенденція в дальших строфах, де співалося: «Чи ворог той в кашкеті (розумілось: большевик) лиш, чи ворог той в шоломі, ми панувать їм не дамо, у нашім власнім домі!»
Власним домом, вільною батьківщиною була для УССтрільців українська держава над Дніпром. Коли 7 червня 1918 року від'їздили з Галичини перші сотні Вишколу УСС на Україну, до міста Єлисаветгороду, – його командант от. Гриць Коссак видав з тієї нагоди денний наказ, в якому пригадав Стрільцям обов'язки, які мають сповнити в вільній Україні. Цей наказ закінчувався таким покликом:
«Стрільці! Нехай через весь час в українській державі руководить вами любов України і її населення, тверда воля служити Україні кождим словом, ділом і помишленієм, непохитна воля сповнити вповні вояцький і громадянський обов'язок Українських Січових Стрільців!»[137]
Вступивши на територію України, УССтрілецтво відразу почулося, як у власній хаті. З повною свідомістю та зовсім отверто маніфестували тепер УССтрільці свої державницькі почування. Вони вважали себе вже тільки українськими громадянами та українськими вояками, покликаними до оборони тільки українських інтересів. Тут, на території української держави, перестали вони респектувати закони і накази займанницької влади, бо своєю дійсною владою вважали тільки Українську Центральну Раду в Києві.
Пам'ятаємо добре той момент, коли транспорт Вишколу УСС минув австрійсько-український кордон та станув на вільній українській землі. Безмежне одушевлення та стихійна, бурхлива радість охопила всіх стрільців, що вперше діткнули своїми ногами вимріяну, обітовану землю. Багато стрільців, зворушених до глибини, вискочило з вагонів, щоб в щасті та радості привітатись з першими стрічними громадянами вільної України. Один із старшин пристанувши, тупнув ногою в землю та гордо кликнув на весь голос: «От тут наше право!»
Від Кам'янця Подільського почався похід фронтових частин УСС вглиб України. Був це похід політично-військової формації, яка в тих особливих революційних відносинах діяла в більшій мірі як політична група, ніж як військова формація. Легіон УСС розділений на сотні, а навіть на чоти і стежі, проходив різними шляхами через область подільської губернії, майже без ніякого спротиву, не стрічаючи ніде організованих большевицьких сил.
В своєму поході пройшли УСС через райони Нової Ушиці, Бару, Жмеринки, Вапнярки, Тульчина та багато тамошніх сіл. Вони мали доручення від австрійського командування інформувати населення про приязні політичні пляни Австрії супроти населення України, охороняти зайняте австрійцями воєнне майно, та зберігати лад у своєму районі. Але УССтрільці, дорученої їм служби не виконували в інтересі Австрії, а тільки всю свою працю спрямували на пропаганду між населенням справи української державної самостійности та на допомогу і скріплення державницької праці УЦРади.
135
[133] Чого прийшли Німці на Україну? Розмова з М.С.Грушевським. Київ, 1918.
136
[134] М.Грушевський. «Ілюстрована Історія України». Київ 1918, стор.563.
137
[134а] Д-р Кость Левицький. Великий зрив, Львів 1931, стор. 60,61.