Українські народні казки
- Автор: Капущак Тарас
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Українські народні казки». Краткое содержание книги:
— Добре ти пригадав, — гукнули всі,— значить, так і зробим.
Назбирали цілий ворох жолудів і горіхів і змішали їх докупи. Лисиця стала на задні лапи і заявила:
— Ну, господа, тепер приступайте до діла.
Всі почережно почали підходить до вороха жолудів і оріхів і кожен брав по одному зерну, кому що нравилось, — і кидали в дупло. Хижі звірі, які любили кров, ті брали горіхи, а які вживали овочі і траву, ті брали жолуді. Лисиця побачила, що на бік лева менше кидають, почала хвостом вертіти, підбігала до кожного і підморгувала, щоб брали горіхи, а коли підходили брать жеребки малі звірки, так лисиця кожному шептала на вухо: «Бери горіх, а то лева прогнівиш, він тебе задаве, як жабу, і я на тебе розсерджусь, не дам тобі просвітку».
Малі звірки боялись, щоб не попасти в опалу, брались за горіхи. Сама лисиця замість одного горіха зачепила жменю і кинула в дупло так, що ніхто не міг помітить. Стали провірять жеребки, і виявилось однакове число горіхів і жолудів. Медвідь і каже:
— Ну, що ж тепер будем робити? Тут щось не так. Давайте знов кинем жеребки і будем пильно придивлятися, щоб хто не кинув більше, чим треба, і щоб ніхто не підказував, що кому брать.
Лисиця вискочила наперед і каже:
— Ні, господа, знов кидать жеребки не подобає, а тепер давайте ми зробим ось що: ходім ми до намічених нами чергових і заявим, що вони для нас однакові, а кому з них буть царем, ми там що-небудь пригадаєм і порадим їм зробить, що треба буде.
Пішли вони всією громадою до чергових на посад і повідомили їх, що жеребків випало на обох по однаково.
Лисиця в першу голову виступила наперед і каже:
— Ясновельможні пани! Громада намітила в царі одного кого-небудь з вас, пана лева або пана слона. Кинули ми жебраки, кому з вас буть царем, і, перелічивши ті жебраки, виявились однаково одному й другому. Тепер треба пригадать що-небудь інше. По-моєму, нехай буде так: хто кого перегоне, той і буде царем. От попробуйте зараз побігти навперегонки, хто з вас прудкіший, той, значить, цар.
Слон каже:
— Прудко бігать я не можу од природи. Мені здається, що цареві прудко бігать нема чого. Нужен порядок, і розумна розправа, і правдивий суд, а коли треба буде за ким погнаться, так я прикажу, кому захочу.
— Ну, так тоді нехай буде так: хто з вас вище підскоче, той і буде царем.
Слон знов те ж саме сказав:
— Ні, я підстрибнуть вгору не можу, бо я нелегенький.
— Ну, так, значить, хай буде лев царем, — гукнули всі, хто бажав лева.
А слон і каже:
— Про мене все одно, тіко так буде неправдиво. Що лев може зробить, того я не можу, а що я можу, того лев не може. Коли вже так, нехай він зо мною побореться; як лев поборе мене, тоді він буде царем.
Лисиця засумувала, а далі пригадала одну хитрість і каже:
— Добре, нехай буде так, зведем вас бороться, тіко зараз уже пізно, ми всі поморились, охляли, а хай краще ранком, так, як в сніданню пору. Тіко ви, господа, рано ніхто не приходьте дивиться, як вони будуть бороться, а то ми їм будем мішать, вони будуть соромитись нас. Краще ми прийдем трохи згодом і побачим, хто кого зборе.
Всі згодились. Настала ніч, слонові побажалось спать. Пішов він до лісу, притуливсь до одного не зовсім товстого дуба і заснув. Слони звичайно сплять стоячи, обпершись об дерево, а якби він ліг боком, так тоді б сам підняться не зміг. Лисичка здалека слідкувала за слоном, де він встановиться, і, коли побачила, що слон уже кріпко заснув, побігла до лева і каже:
— Ясновельможний пане, ходім мерщій до слона, він уже заснув, так щоб не гаять дарма часу, будем за діло браться.
— А яке ж ми будем робить діло? — спитав лев— Задушить слона я не подолію, він проснеться і оборониться од мене.
— Ні, я не про те, душить його не треба, а він має звичай, коли спить, опираться об дерево; так от: давай ми перегризем дерево, дерево упаде, і слон упаде, тоді ми скажем, що ти слона поборов.
— Добре ти пригадала, тіко я сам не вправлюсь до ранку перегризти дерево, зуби заболять, ти піди гукни іще кого-небудь на підмогу.
Лисиця побігла і зібрала штук з дванадцять вовків, мишей, крис, привела до слона, і почали вони гризти дуба. Гризли, гризли до самої зорі, а дуба ще чимало зоставалось. Дуб уже трохи похилився, а ще не подавався. Що робить? Уже світало, слон міг проснуться, а дуб ще не падав. Лисичка і на цей раз пригадала одну штучку. Позвала трьох медведів і каже:
— Слон, наш майбутній цар, надибав ось на цьому дубі мед. Так ось коли він нагодивсь спать, велів мені позвать вас, щоб ви достали йому меду. Поки він проснеться, так щоб мед був напоготові, а інакше він вас накаже.