Українські народні казки
- Автор: Капущак Тарас
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Українські народні казки». Краткое содержание книги:
А вовк сидить сам собі, та так йому хочеться їсти! Почав він перекидати, що було в саночках, — ні, нема ніде нічого. Думав, думав та й надумав: «З’їм бичка та й утечу!..» Проїв дірку в бичка, з середини все виїв, а туди горобців напустив і соломою заткнув, а бичка під тином поставив і паличкою підпер. Тоді сам на втіки. Приходить лисичка до бичка, аж у нього з боку віхоть стримить. Лисичка хап за той віхоть, а звідтіля горобці — хрррр!.. Вона за паличку, тільки прийняла її, а бичок гуп — і впав!
— Ну, стривай же ти, капосний вовцюгане! Я ж тобі це згадаю!
Та й побігла шляхом.
Біжить, коли це їде валка запізнілих чумаків з рибою. Вона впала серед шляху і ноги відкинула — притаїлась, мов нежива. Чумаки зараз її й побачили:
— Дивіться, хлопці, яка здорова лисиця лежить!
Обступили її, перевертають.
— Треба взяти — дітям шапочки будуть.
Кинули її на задній віз й знову рушили.
Їдуть попереду, а лисичка-сестричка бачить, що вони не дивляться, і давай кидати рибу з воза. Кидає та й кидає по рибці на шлях, усе кидає… Накидала багато та нишком і зіскочила з воза. Чумаки поїхали собі далі, а вона позбирала ту рибку, сіла та й їсть.
Зирк — аж і вовк-панібрат біжить.
— Здорова була, лисичко-сестричко!
— Здоров!
— А що це ти робиш, лисичко-сестричко?
— Рибку їм.
— Дай же й мені!
— Отак! Я скільки морочилась, ловила та й віддам йому? Піди, сам собі налови!
— Та як же я наловлю, коли не вмію? Хоч навчи, як її ловити!
— Та як же ловити? Піди до ополонки, встроми хвоста в ополонку і сиди тихенько та й приказуй: «Ловися, рибко, велика й маленька» То вона й наловиться.
— Спасибі за науку!
Побіг вовк мерщій на річку, та до ополонки, та хвіст в ополонку…
— Ловись, — каже, — рибко, велика та все велика! Ловись, рибко, велика та все велика! Ловись, рибко, велика та все велика!
Не хочеться йому малої. А мороз надворі такий, що аж шкварчить! Лисичка ж бігає по березі та все:
— Мерзни, мерзни, вовчий хвіст! Мерзни, мерзни, вовчий хвіст!
А вовк:
— Що ти, лисичко-сестричко, кажеш?
— Та то ж і я кажу: ловися, рибко, велика й мала!
— А, ну й я так: ловися, рибко, велика та все велика!
Ворухнув вовк хвостом — важко вже. А лисичка:
— Ото вже рибка почала чіплятися.
Трохи згодом:
— Ану, вовчику, тягни!
Вовк як потяг, а хвіст уже прикипів до ополонки, — не витягне. А вона його ще й лає:
— А, капосний вовцюгане, що ти наробив?! Бач, казав: «Ловися, рибко, велика та все велика», — от велика начіплялася, тепер і не витягнеш. Треба ж тобі помочі дати, побіжу покличу.
Та й майнула на село. Біжить селом та гукає:
— Ідіть, люди, вовка бить! Ідіть, люди, вовка бить!
Як назбігалося людей!.. Хто з сокирою, хто з вилами, з ціпами, а баби з рогачами, з кочергами! Як почали вони того бідолаху-вовка періщити!
А лисичка тим часом ускочила в одну хату, — нікого нема, хазяйка побігла на річку вовка бити і діжу немішену покинула. Вона взяла вимазала голову в тісто — та в поле… Коли дивиться — вовк насилу лізе, — добре дали йому, сердешному. Вона зараз-таки прикинулась хворою, тільки тюпає, стогне… А вовк побачив її.
— А, — каже, — така ти! Наробила ти мені добра, що й хвоста збувся!
А вона:
— Ой вовчику-братику, хіба ж то я? Хіба ж ти не бачиш, що з мене й мозок тече, так мене побили, що й голову провалили мені. Вовчику-братику, підвези мене!
— Та я й сам нездужаю!..
— Та в тебе ж тільки півхвоста нема, а мені й голову провалили. Ой-ой-ой, не дійду додому!..
— Та сідай уже, нема чого з тобою робити.
Вона вилазить йому на спину, вмощується та так стогне.
Повіз її вовк.
От вона їде та все приказує:
— Битий небиту везе! Битий небиту везе!
— Що ти там, лисичко-сестричко, кажеш?
— Та то я кажу: битий биту везе.
А сама знову нищечком:
— Битий небиту везе!
От довіз він її до хатки:
— Уставай, лисичко, доїхали!
Вона тоді плиг з вовка та:
— Битий небиту привіз! Битий небиту привіз!
Вовк до неї, хотів її зубами, а вона в хатку та й зачинилася. Не влізе вовк. А вона ще визирає у вікно та й дражнить:
— Битий небиту привіз!
Тупцявся вовк, тупцявся коло лисиччиної хатки — не влізе.
— Ну й клята ж лисичка!.. От так піддурила!
Та й потяг додому.
А лисичка живе та курей ловить.
Звірі під пануванням лева
(Одного разу зібрались всі звірі докупи і почали радиться між собою, кого наставить царем, щоб був порядок і щоб був у них правдивий суддя, котрого всі щоб боялись і слухались. На цей раз діла довести до кінця не довелось, бо не всі були в зборі, самих великих і сильних звірів не було на сходці. Тут вони порішили загадать всім звірям, щоб зібрались всі докупи з малого до великого і обсудили діло як слід.