Чорний замок Ольшанський
- Автор: Короткевич Володимир Семенович
- Год: 1984
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Карл Скрипченко
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Чорний замок Ольшанський». Краткое содержание книги:
Розділ XIII
Вранці я подзвонив у Кладно Максимові Смицькому. Одному з кращих, якщо не найкращому, знавцеві міста і його історії та всієї округи. І, на щастя, застав його вдома.
— Слухай, Максиме, ти історію з Ольшанським замком чув?
— Друже, ти мене за дитя вважаєш. Скоро посадиш за парту і примусиш учити…
— Що?
— Ну: «Сам собі котлетку смажив і замурзався у сажу», або: «У Мані вірний був баран, вірніший, ніж собака: куди б дівчинка не пішла — баран за нею скаче»[11].
— Угм. Ти ще згадай «Anna und Marta baden». Замок в Ольшанах руйнувати хотіли…
— Хто?.. Ах, матері твоїй ковінька!.. Хто?!
— Цього сказати не можу… Слово дав. Обіцяли не розтягати. Так ось ти, як «охорона пам'яток культури», про це пам'ятай і при нагоді настраши. Дошку нову повісьте.
— Ах, чорт! І ще легенда за ним така красива. Хол-лера!
— Можливо, вона має під собою і якийсь грунт.
— Який?
— А ти про бунт Волюжинича чув? І послання біскупа Кладненського?
— «В лесу родилась елочка».
Він був дуже схожий на Мар'яна. Гумор у нас в усіх майже один: гумор епохи і її манера жартувати. І все-таки він був ні те, ні те. Хоч і енциклопедія на двох ногах.
І тут мені раптом спало на думку:
— Максиме, що ти знаєш про розстріляних німцями в останній день в Кладно?
— Є такий пам'ятник. Стела, вірніше. Тільки тут їх ніби ншювину розстріляли. Частину далі, під Білостоком. І невідомо, кого де. Розстріляні були поляки й білоруси. В усякому разі, і там, і там адекватні й двомовні стели.
— Текст пам'ятаєш?
— Пам'ятаю, але краще, для точності, по картотеці. Хвилина паузи:
— Є, слухай, — і далі текст: вгорі по-польськи і нижче по-білоруськи:
ТУТ СПОЧИВАЮТЬ ОСТАНКИ
22 БІЙЦІВ РУХУ ОПОРУ,
ЗАМОРДОВАНИХ НІМЦЯМИ
В ДЕНЬ 17. VII 1944 РОКУ
Далі перелік прізвищ:
ОБЛОЦЬКИЙ З КРАКОВА
П. РОМСЬКИЙ…
Ще прізвища, і потім, як останнє підтвердження:
І. СТАНКЕВИЧ З ОЛЬШАН
В. ВИСОЦЬКИЙ З КЛАДНО
А ТАКОЖ СІМНАДЦЯТЬ ЧОЛОВІК НЕВІДОМИХ
ВІЧНА СЛАВА ПАМ'ЯТІ ГЕРОЇВ
— Дякую, Максиме. До зустрічі. — Я повісив трубку.
Чому мені спало на думку запитати про це? В цій історії все було загадкою, і тому доводилося придивлятися до всіх. Що означав чоловік під вікнами? Випадок у музеї? Приспання собак? Вбивство (так, я підсвідомо знав, що то було вбивство, і навіть хотів цього, інакше це була б занадто дурна смерть)? Записка, написана моєю рукою? Дивні й дикуваті люди в Ольшанці (а я умудрився перевірити: ніхто з них уже два місяці не був у нашому з Мар'яном місті). Нарешті, вся ця історія зі старою легендою, і дивний її зв'язок із сучасністю, і дивний поворот старої казки. Та й взагалі, куди міг подітися такий чоловік, як Волюжинич? Хоча… Міг же Кучум після останнього розгрому погнати коня, і сліди його, як каже великий історик, «загубилися в темряві історії». І ця історія — моя історія, а не та — дуже паскудна, дуже багато в чому страшна історія.
Дуже мені не хотілося йти до Хилинського, але треба було. Може, довідався щось від Щуки? І не мені, запідозреному, уникати закону. Але я тягнув і тягнув. Вийшов до «святого Герарда», купив сигарет, цього разу «Шипка» була, а «БТ» тільки один блок. І за це спасибі доброму чоловікові, що прибереже.
— І надовго, товаришу Космич?
— Та ні, днів на два, а там знову…
— Все шукаєте? — запитує він.
— Шукаю.
— Буває, що й знаходите?
— Буває, що й знаходжу… Частіше за все знаходжу… Тут лобом і гузном треба мур пробивати. — Я тягну візит до Адама як можу. — Дурне діло нехитре.
— Угм. Тоді в цьому місті три чверті таких «нехитрих».
І все ж я йду на Голгофу. І коли Адам відчиняє мені двері, мене як у лоб довбнею. Отією, що по обуху сокири б'ють, коли вона застряне в пеньку.
… Сидять за столом і чайок попивають полковник Щука і Ростик Грибок. Мене від цієї ідилії вдарило, ніби об стіну. І водночас знову охопив жах. Правдивіше, він жив весь час. Жах перед тією запискою. Перед власним почерком. Щиро кажучи, ні до того, ні після я, у найскладніших обставинах, не боявся. Але одне діло вбити на війні, у вуличній бійці з вуличними покидьками, в стані афекту. І зовсім інше діло, коли гроші стають поміж тобою і другом, коли людина за спадщину вбиває одна одну. Так підло виманивши її з дому…
11
Цитати зі старих шкільних віршів для 1–2 класів. Друга — англійського походження.