Капітани піску. Габрієла
- Автор: Амаду Жоржи
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: "Вища школа"
- ISBN: 5-11-002355-7
- Переводчик: Юрий Владимирович Покальчук
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Капітани піску. Габрієла». Краткое содержание книги:
До кінця дня Дора протинялася по місту в пошуках роботи. Скрізь їй відмовляли — жах перед віспою був сильнішим за добрість. Коли вже вечоріло, Зе Фуїнья падав від утоми. Дора думала, чи не повернутися їй на пагорб, де сидітиме на шиї в добрих сусідів. Повертатися вона не хотіла. З пагорба її матір спустилася в труні, батька відправили в ізолятор у мішковині. Вона ще раз залишила Зе Фуїнью самого в саду, щоб піти купити щось у булочній, поки не зачинилась. Там вона витратила останні монетки. Засвітилися вогні, спочатку це здалося їй дуже гарним. Але невдовзі вона відчула, що місто вороже їй, воно лише попекло їй ноги і втомило її тіло, у гарних будинках її не хотіли приймати. Вона повернулася, горблячись і витираючи сльози. І знову не знайшла на місці Зе Фуїнью. Обійшовши сад, вона врешті наштовхнулася на брата, він спостерігав за грою в кульки двох хлопчаків: сильного негра і худорлявого білого. Дора сіла на лаві, покликала брата. Хлопчаки, які грали, теж підвелися. Вона розгорнула хлібці, дала один Зе Фуїньї. Хлопці дивилися на неї. Негр був голодний, вона це добре бачила. Вона запропонувала їм хліба. Вони вчотирьох мовчки поїли хліба найдешевшого сорту. Коли кінчили, негр потер руки і сказав:
— Твій брат каже, що у вас мати вмерла від віспи.
— Батько теж.
— У нас теж помер один.
— Твій батько?
— Ні. Алміро. Один з нашої групи.
Худорлявий білий спитав:
— Ти влаштувалась де-небудь на роботу?
— Ніхто не хоче брати.
І вона заплакала. Зе Фуїнья грався на землі кульками, які хлопці залишили під деревом. Негр почухав потилицю. Худорлявий поглянув на нього, потім на Дору:
— В тебе є де ночувати?
— Ні.
Худорлявий сказав негрові:
— Відведемо її на склад.
— Дівчина… А що скаже Куля?
— Вона ж рюмсає… — сказав худорлявий дуже тихо.
Негр спантеличено подивився на нього. Білий почухав собі груди, відігнав муху, а тоді торкнув Дору за плече, ніби побоюючись торкатися до неї.
— Підемо з нами. Ми спимо в складі.
Негр спробував усміхнутися.
— Це не особняк, але все ж краще, ніж на вулиці.
Вони пішли. Жоан Здоровило і Професор виступали попереду. Обом хотілося порозмовляти з Дорою, але жоден не знав, що сказати, бо вони ніколи зблизька не бачили такої душевної чистоти. Світло ліхтарів осявало біляве волосся дівчинки. Негр сказав:
— Красунечка.
— Вона молодець! — похвалив Професор.
Але хлопці не дивилися ні на її груди, ні на стегна. Дивилися на ясне волосся, від якого відбивалось електричне світло.
На піщаному березі Зе Фуїнья не міг уже йти. Жоан Здоровило взяв його і посадив собі на плечі. Професор ішов поруч з Дорою, але обоє мовчали в нічній тиші.
Вони ввійшли до складу з побоюванням. Жоан Здоровило спустив Зе Фуїнью на підлогу, чекаючи на Професора і Дору. Всі вони попрямували в куток Професора, який запалив там свічку. Інші хлопці витріщилися на них. Собака Безногого загавкав.
— Нові люди, — пробурмотів Кіт, який збирався виходити. Він наблизився і запитав: — Хто вони, Професоре?
— Мати й батько померли в них од віспи. Вони були на вулиці, не знали, де переночувати.
Кіт поглянув на Дору й посміхнувся їй своєю найчарівнішою посмішкою. Вклонився, вигнувшись усім тілом, колись бачив у кіно, як вигинався так один кавалер, і проголосив:
— Ласкаво просимо, мадам!
Він уже й не пам'ятав, як там далі. На цьому його вітання було вичерпане, і він пішов собі до Далви. Але решта підійшли ближче. Безногий і Гульвіса йшли останніми. Дора перелякано дивилася на них. Втомлений Зе Фуїнья спав. Полум'я свічки освітлювало Дорину ясноволосу голову і її груди. Крізь дірки в даху сюди проникало і місячне світло.
Хлопці на чолі з Безногим і Гульвісою обступили новачків. Дора злякалася. Зе Фуїнья міцно спав.
— Що це за тріска? — спитав Гульвіса.
Професор виступив наперед:
— Вона була голодна. Вона і брат.
Гульвіса розсміявся. Розправив плечі.
— А вона красунечка…
Безногий розреготався, показуючи на інших хлопців:
— Лізете всі сюди, як стерв'ятники до падла!
Дора підійшла до Зе Фуїньї, який прокинувся і затремтів з переляку.
Один з хлопців озвався:
— Професоре, ти гадаєш, вона буде лише для тебе і Жоана Здоровила? Залиш і для нас трохи.
Хтось скиглив:
— А мені теж хочеться…
Хлопці зареготали. Один вихопився з гурту наперед і скривився, подражнюючи Жоана:
— Подивись лишень, як він переживає, бідолаха. Ах, божеволіє…
Жоан Здоровило заступив собою Дору. Він не промовив нічого, але витяг ножа. Безногий закричав: