Подорож у безвихідь

І вони хлюпали на повну катушку. Андрій уявляв собі, в яку халепу потрапила ця команда. Вони надто довго стояли на одному місці, не виключено, ще й скупчившись. Напевно, плавун під ними почав просідати, занурюватися у глибину. Саме тоді, коли вони відчули серйозну небезпеку, під одним із них цей болотяний настил продерся, і невдаха опинився в такій самісінькій пастці, з якої нещодавно пощастило видертися Андрієві. Можливо, це сталося навіть на тому самому місці. Двоє, що залишилися, очевидно, не знали, як вийти з цієї жахливої ситуації, але ще якось трималися на поверхні.

Андрій же якимись дрібними спастичними рухами під водою просувався руслом, поступово віддаляючись від цього жахливого місця.

Коли він як тільки міг обережно й тихо виринув на поверхню, плюскіт та крики ще чулися. Після «загибелі» втікача переслідувачі спробують пробитися назад своїми ж слідами, остаточно руйнуючи болотяний настил. Інсценувавши загибель, Андрій свідомо відвернув тих двох з правильного шляху, направивши на хибний, відібравши в них більшу частину шансів. Хоча у цьому не варто себе винуватити.

Характер рослинності навколо вузенького русла змінився. На краях плавунів серед осоки траплялися якісь широколисті рослини, а осока почала з’являтися майже в самому руслі, яке стало зовсім вузьким. Пливти стало важко. Андрій спробував стати на ноги й був приємно здивований — вода сягала пояса. Ноги, щоправда, стрягли в намулі, але це вже була тверда опора. І він сміливо поліз в осоку.

Після всього пережитого повірити в порятунок було важко. Та глибина місць, по яких він ішов, дедалі зменшувалася, високий очерет несподівано скінчився, і Андрій на своїх тремтячих ногах вийшов на справжні заливні луки. Коліна вгиналися, в черевиках кавкало. Важкі від води штани стягувало донизу. Вода ледве сягала щиколоток. Минулорічна осока в цих місцях виглядала наче підстриженою, отже, восени її косили на сіно. Хотілося кричати від радості — тут ходили люди! Він усе-таки виліз із гиблих місць!