Гараж пана Якобса
- Автор: Шрайер Вольфганг
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: Державне видавництво художньої літератури України
- Переводчик: Юрий Яковлевич Лисняк
- Жанр: Криминальные детективы
Электронная книга - «Гараж пана Якобса». Краткое содержание книги:
Роман Вольфганга Шрайєра — яскрава картина з життя Західного Берліна, перетвореного окупаційними властями західних держав та боннськими реваншистами на розсадник злочинів і провокацій, плацдарм шпіонажу та диверсій проти НДР і всього соціалістичного світу.
Переклали Ю. Лісняк та 3. Кундіренко
Дійшовши в своїх міркуваннях до цього пункту, криміналрат схопився з стільця. Банкнота лежала, загорнена в цигарковий папір, у його бумажнику. Треба зараз же передати її у відділ ідентифікації, нехай працюють хоч і цілу ніч. А Рудольфа, мабуть, вдасться побачити ввечері у Георга, бо сьогодні ж середа — вони в цей день збираються щотижня.
Через десять хвилин доктор Горн вийшов з червоного цегляного будинку на Фрізенштрасе. В кишені його пальта лежала плоска дерев’яна коробочка, яку дав йому колега з восьмого відділу. В коробочці була полірована металева пластинка, пляшечка з дактилоскопічною фарбою, валик для її нанесення і кілька маленьких аркушиків гладенького паперу.
Приблизно в цей же час Александер ввійшов задніми воротами, як йому було сказано, у Якобсів сад. На заході догоряв останній відблиск дня.
Пройшовши крізь похмурі залізні ворота, він побачив перед собою віллу, що стояла в кінці широкої алеї, метрів за п’ятдесят від нього. На темному фасаді можна було розрізнити дві колони та ганок з широкими низькими східцями. На трикутному фронтоні було висічено великими латинськими літерами: «Ласкаво просимо».
Значить, ось де він, центр берлінської організації! Александер спокійно, з легким серцем — це його самого дивувало — піднявся по низеньких сходинах. Ця велика, масивна будівля, господарів якої він сподівався перехитрити, анітрохи не злякала його; він вирішив не відступати від свого плану.
Перед самими дверима хтось присвітив йому ліхтариком в обличчя.
— Стій! Хто такий?
— Китайський імператор, — машинально відповів Александер; так його навчив Боббі Копш. Ліхтарик погас, він ввійшов у двері й опинився в тьмяно освітленому вестибюлі. Ліворуч від себе він побачив величезне дзеркало; навпроти були сходи. Александер пішов нагору, беззвучно ступаючи по товстій доріжці. Третій поверх, передостанні двері праворуч…
Коридор третього поверху здався йому нескінченно довгим. Крізь товсті шибки двох квадратних отворів у стелі просочувалося кволе вечірнє світло. Справа і зліва тяглися високі двійчаті двері.
Александер напружено вдивлявся в півтемряву. Просторий будинок, здавалось, був сповнений мовчазною, затамованою тривогою. З дверей праворуч крізь отвір для ключа пробивався жовтий промінь, долинали тихі голоси. Він пройшов мимо, але раптом зупинився як укопаний: назустріч йому так само безшумно, як і він, ішла якась темна постать. О! Тепер і вона спинилась і стоїть насторожено, вичікуючи…
Александер кашлянув, щоб розвіяти гнітючий страх. Він згадав про пакунок з доларами і мимоволі притис до себе портфель. Невідомий, що стояв усього кроків за чотири від нього, зробив такий самий рух.
В ту ж мить Александер зрозумів, що таємничий незнайомець — то він сам. Коридор кінчався великим, на всю стіну, дзеркалом. Це була одна з багатьох примх колишнього власника вілли.
Александер з досадою повернувся і знову полічив двері. Ага, це ті, з яких падає світло. Він уже підняв руку, щоб постукати, але за дверима знову хтось заговорив. Схвильований жіночий голос, у якому він пізнав голос дівчини з Іспанської алеї, сказав:
— Ви думаєте, я не знаю, що у нас займаються спекуляцією, пане Шерц? Якщо ви мене зараз же не випустите, я заявлю на вас!
— Якщо я вас не випущу, ви не зможете на нас заявити, — відповів низький приємний голос. — Але я мушу заперечити: спекуляцією у нас не займаються.
— Ні, займаються! Наприклад, кольоровими металами. Частину приносять із східної зони, частину крадуть на коліях електрички, а потім його вивозять наші машини, що йдуть у західні зони.
— Ах, так от що ви маєте на увазі! Чудово… І через це ви хочете заявити на нашу фірму?
Александер не розчув її відповіді; він то слухав, то підглядав у отвір для ключа.
Доктор Шерц щиро засміявся.
— Ви мене не зрозуміли, фрейлейн Рут. Звичайно, ви можете іти, двері не замкнені. Але я раджу вам: залишіться поки що тут і почекайте на мене в бібліотеці, поки не закінчиться нарада.
— І не подумаю!
— Як хочете. Я мав намір розповісти вам про нашу фірму дуже важливі речі, якими, безумовно, зацікавиться ваш татусь.
— То розкажіть зараз.